Розділ сьомий

Голос Лейтона ляскає, як постріл.

— Я хочу піти.

— А я хочу, щоб ти почав говорити правду.

— Я сказав тобі правду.

— Ні, ти сказав правду Даніелі Варгас.

По той бік скляної стінки відчиняються двері й у глядацьку аудиторію, хитаючись, заходить чоловік, якого веде один із охоронців, ухопивши його за шию.

Обличчя першого чоловіка з розгону вдаряється об скло.

Боже мій!

Ніс Раяна роз’юшений, одне око повністю заплющене.

З його розбитого й опухлого обличчя по склу течуть цівки крові.

— Ти сказав правду Раяну Голдеру.

Я кидаюсь до Раяна й кличу його на ім’я.

Він намагається відповісти, але мені не чути через бар’єр.

Я впиваюся поглядом у Лейтона.

— Сядь, бо зараз я когось покличу й тебе прив’яжуть до стільця, — наказує він.

Хвиля люті знову навалюється на мене. Цей чоловік несе відповідальність за смерть Даніели. А тепер це. Цікаво, чи встигну я повидирати йому очі, перш ніж мене від нього відтягнуть.

Але я сідаю.

Я питаю:

— Ти його вистежив?

— Ні, Раян прийшов до мене, стурбований тим, що ти розказував у квартирі Даніели. І це саме те, що я хочу почути зараз.