Розділ п’ятий

Тепер я стою метрів за три від неї, моє серце калатає, сподіваючись, що ось вона гляне на мене, і тоді...

Наші очі зустрічаються.

Її очі розширюються, рот відкривається, і я не розумію, чи вона налякана, чи рада, чи просто здивована, побачивши моє обличчя.

Вона проштовхується крізь натовп, обвиває руками мою шию і міцно пригортається до мене.

— О Боже, я не вірю, що ти прийшов. У тебе все добре? Я чула, що ти на якийсь час виїжджав із країни, чи десь пропав.

Я не знаю, що на це відповісти, тому просто кажу:

— Ну, ось і я.

Даніела вже давно не пахтилася парфумами, але сьогодні від неї пахне Даніелою без мене, Даніелою до того, як наші окремі запахи змішалися в один наш.

Я не хочу, щоб вона мене відпускала — мені потрібен її дотик — але вона відсторонюється.

Я питаю:

— А де Чарлі?

— Хто?

— Чарлі.

— Про кого ти говориш?

Щось перевертається в мене всередині.

— Джейсоне?

Вона не знає нашого сина.

А хіба у нас є син?

Хіба Чарлі існує?

Звичайно, існує. Я був присутній при його народженні. Я тримав його у своїх руках через десять секунд після того, як він прийшов у цей світ, скорчений, надриваючись від крику.