Розділ п’ятий

Десь за годину мій одяг нагрівається і майже висихає. Я миюсь, одягаюсь і спускаюся сходами у вестибюль.

Виходжу надвір. Тут дме вітер, але дощ послабшав.

Курця, який ошивався під ліхтарем, уже нема.

Від голоду в мене паморочиться голова.

Я минаю з півдесятка ресторанів, поки не натрапляю на такий, щоб не зовсім почистив мої кишені — веселу, закоптілу піцерію, де подають здоровенні шматки піци, спеченої в глибокій формі. Усередині нема де сісти, тож я стою на тротуарі, уминаю за обидві щоки з таким апетитом, що мені здається, що це, мабуть, чарівна піца, яка змінить моє життя, хоча, швидше за все, я просто такий голодний, що хапаю все без розбору.

Даніела живе в Бактауні. У мене лишилося 75 доларів з копійками, і я ще можу взяти таксі, але мені хочеться пройтись.

За кількістю перехожих і машин вгадується вечір п’ятниці й у повітрі витає відповідний настрій.

Я прямую на схід шукати свою дружину.

Будинок Даніели збудований із жовтої цегли, фасад обплетений в’юнким плющем, який від недавнього похолодання геть почервонів. Домофон — у вигляді старомодної латунної панелі, де я знаходжу дівоче прізвище Даніели — у першій колонці, друге знизу.

Я тричі натискаю кнопку, але вона не відповідає.

Крізь шибки високих дверних вікон я бачу жінку у вечірній сукні й пальті. Вона наближається, і в холі чується цокання її високих підборів. Коли двері розчиняються, я відступаю од вікна й відвертаюся.

Вона розмовляє по мобільному телефону, і аромат алкоголю, яким війнуло від неї, коли вона проходила поряд, наштовхує на думку, що вона почала свій романтичний вечір з великим відривом.

Я хапаюся за краєчок дверей, перш ніж вони зачиняються, і піднімаюся сходами на четвертий поверх.

Двері Даніели — в кінці коридору.

Я стукаю і чекаю.

Ніхто не озивається.

Я йду назад у вестибюль, роздумуючи, чи не почекати її тут. А якщо вона поїхала з міста? А що, як вона повернеться додому й побачить, як я тиняюся тут перед будинком, ніби якийсь нишпорка?

Коли я підходжу до головного входу, мені на очі потрапляє дошка оголошень, обліплена листівками з оголошеннями про все на світі: од відкриття галерей до замовлення книжок і поетичних слем-турнірів.

Мою увагу привертає найбільше оголошення, приклеєне посеред дошки. Насправді це плакат про шоу Даніели Варгас у галереї з назвою «Тріумф».

Я шукаю дату відкриття.