Розділ третій

— Зараз до вас прийдуть.

Коли за нею зачиняються двері, я сідаю на кушетку й мружуся від сяйва ламп. Ще ніколи в житті я так не втомлювався.

Я клюю носом.

Випрямляюся.

Я мало не заснув сидячи.

Двері відчиняються.

Заходить огрядний молодий лікар із папкою-планшетом у руках. Його супроводжує інша медсестра — фарбована блондинка в синій формі. У неї на обличчі каменем висить вираз «виснаження о четвертій ранку».

— Ви — Джейсон? — питає лікар, не подаючи руки й навіть не намагаючись змінити на обличчі виразу байдужості після нічного чергування.

Я киваю.

— Прізвище?

Я вагаюся, чи називати йому своє повне ім’я, та може, це на мене так діє пухлина, або в мене щось не так із головою.

— Дессен.

Я вимовляю його по буквах, коли він заповнює щось схоже на бланк реєстрації.

— Я доктор Рендольф, лікар. Що привело вас у такий час в лікарню швидкої допомоги?

— Мені здається, щось не так з моєю головою. Якась пухлина, чи ще щось.

— Чому ви так вважаєте?

— Все виглядає не так, як треба.

— Так. Чи не могли б ви пояснити детальніше?

— Я... ну, добре, це буде схоже на якесь божевілля. Просто знайте, що я це усвідомлюю.

Він одриває погляд від папки-планшета.