Розділ третій

На наступній вулиці озираюсь і бачу, як дві постаті женуться за мною.

Десь поблизу вмикають автомобільний двигун, вищать шини, вибираючись на дорогу.

Я звертаю ліворуч і мчу до наступного провулка.

Майже всі двори обнесені високими парканами, але п’ятий за ними обгороджений якоюсь невисокою, по пояс, огорожею із кованого металу. Бездоріжник розвертається, і влітає в цей провулок.

Я кидаюсь до низької огорожі.

У мене немає сил перестрибувати її, я мішком перевалююсь через металеві гостряки й падаю у двір. Повзу по траві до якогось крихітного сарайчика за гаражем, на дверях якого не видно висячого замка.

Двері зі скрипом відчиняються, і я ледве встигаю пірнути всередину, як хтось уже біжить через двір.

Я причиняю двері, щоб ніхто не почув мого хекання.

Ніяк не можу віддихатись.

У сарайчику — непроглядна пітьма, пахне бензином, залежаною травою. Мої груди впираються у двері.

З підборіддя капає піт.

Здираю з обличчя густу павутину.

У темряві намацую фанерні стіни, пальці натрапляють на якісь інструменти — секатор, пилка, граблі, ось лезо сокири.

Знімаю сокиру зі стіни, берусь за топорище, проводжу пальцями по лезу. Не бачу нічого, але пальці відчувають, що сокиру давно не гострили — глибокі щербини, крайки леза нема взагалі.

Моргаючи від пекучого поту, обережно відхиляю Двері.

Ані шелесне.

Я легенько штовхаю їх ще на кілька сантиметрів, щоб роздивитися, що там у дворі.

Він порожній.

У цю коротку мить тиші та спокою я чую підказку принципу леза Окками — за наявності інших рівнозначних пояснень, найпростіше й буде найправильнішим. То чи підходить сюди пояснення, що якась секретна, експериментальна група накачала мене наркотиками й викрала з метою маніпулювання свідомістю чи ще хто-його-зна-для-чого? Навряд. Навіщо тоді промивати мені мізки й переконувати мене, що мій будинок — це не мій будинок, або за кілька годин подіти кудись мою сім’ю і випатрати мій будинок так, щоб я взагалі нічого не впізнав?

Чи, може, все набагато простіше: у мене пухлина в головному мозку, і це вона перевернула мій звичний світ догори ногами?