Розділ третій

— Мій будинок — не мій будинок.

— Я не розумію.

— Саме так, як я сказав. Мій будинок — не мій будинок. Моєї сім’ї там немає. Усе набагато... краще. Усе оновлене і...

— Але це все ж ваша адреса?

— Точно.

— Отже, ви стверджуєте, що всередині все інше, а зовні те ж саме? — він говорить так, ніби розмовляє з малою дитиною.

— Так.

— Джейсоне, звідки у вас рани на обличчі? Грязюка на одязі?

— За мною гнались якісь люди.

Не треба б йому це казати, але в мене вже немає сил звертати на це увагу. Мабуть, я справляю враження божевільного.

— Гналися за вами.

— Авжеж.

— Хто саме гнався за вами?

— Я не знаю.

— А ви знаєте, чому вони за вами гналися?

— Бо... це складно пояснити.

Він кидає на мене професійний оцінюючий, ледь вловимий, скептичний погляд, чого не скажеш про медсестру.

— Ви приймали сьогодні ввечері наркотики чи алкоголь? — питає він.

— Трохи вина спочатку, потім віскі, але це було кілька годин тому.

— Знову ж таки, я перепрошую — у мене було дуже довге чергування — чому ви вважаєте, що у вас щось не так із головою?