Розділ третій

Коли вона стерилізує внутрішній згин мого ліктя, то каже:

— Докторе Рендольф, гляньте.

Вона торкається сліду від голки, коли кілька годин тому Дейтон брав у мене кров на аналіз.

— Коли це сталося? — питає він.

— Я не знаю, — краще не згадувати про лабораторію, з якої я щойно втік, як мені здається.

— Ви не пам’ятаєте, як хтось встромляв голку вам у руку?

— Ні.

Рендольф киває медсестрі, й вона каже:

— Зараз буде трохи боляче.

Він питає:

— Ваш мобільних у вас?

— Я не знаю, де він.

Він бере папку-планшет.

— Назвіть мені ще раз ім’я вашої дружини. І номер телефону. Ми спробуємо додзвонитися до неї.

Поки в пластмасовий флакон набирається моя кров, я по буквах вимовляю ім’я Даніели і диктую номер її телефону й номер нашого домашнього телефону.

— Ви проскануєте мою голову? — питаю. — Подивитесь, що там?

— Обов’язково.

Мені надають окрему палату на восьмому поверсі.

Я вмиваюсь у ванній, скидаю черевики й вкладаюсь у ліжко.

Сон навалюється на мене, але вчений десь у моєму мозку ніяк не вгамується.