Розділ чотирнадцятий

Лампа над нами кидає різкий, яскравий відблиск на поверхню кухонного столу, решта будинку тоне в темряві.

Запрацювала система центрального опалення.

Чарлі, здається, змерз.

Даніела мовчазна, відсторонена.

Наче вона повільно падає в якусь чорну прірву.

Вона майже нічого не їла.

Після вечері ми з Чарлі приносимо оберемки дров з веранди, і я розпалюю камін, використовуючи пакети з-під фаст-фуду й старі газети, щоб дрова швидше розгорілися.

Дрова сухі й сірі, лежать тут уже кілька сезонів. Їх швидко охоплює полум’я.

Невдовзі по стінах вітальні вже танцюють відблиски багаття.

На стелі мерехтять тіні.

Ми розкладаємо диван для Чарлі й присуваємо його ближче до каміна.

Даніела йде готувати нашу кімнату.

Я сиджу біля Чарлі на краю матраца, відчуваючи, як мене омиває тепло багаття.

— Якщо ти прокинешся вночі, — кажу, — підкинь ще поліно у вогонь. Може, нам удасться натопити камін до ранку, і ми таки нагріємо цей будинок.

Він скидає свої черевики, виймає руки з кишень толстовки.

Коли він залазить під ковдри, я раптом згадую, що йому вже п’ятнадцять років.

Його день народження був 21 жовтня.

— Агов, — кажу я. Він дивиться на мене. — Із днем народження.

— Про що ти?

— Я пропустив його.