Розділ чотирнадцятий

Наче не при собі.

— Я розумію, — відповідає вона. — Що для нас тепер якесь там незаконне вторгнення, правда?

Відчиняю двері й мало не до колін провалююсь у свіжий сніг.

Різкий холод.

Тихо й безвітряно.

Одне з вікон спальні не замкнене, тож мені навіть не доведеться вибивати скло.

Ми заносимо магазинні пакети на криту веранду.

Всередині холодно.

Я вмикаю світло.

Перед нами — сходи, які ведуть у темряву другого поверху.

— Гидотне місце, — кривиться Чарлі.

Воно не таке гидотне, як відгонить цвіллю і занедбаністю.

Будиночок для відпочинку в міжсезоння.

Ми заносимо речі на кухню, складаємо їх на стіл і йдемо оглядати будинок.

Внутрішнє оздоблення затишне й старомодне.

Приладдя старе, біле.

Лінолеум на підлозі в кухні потрісканий, паркетна підлога зачовгана й скрипуча.

У вітальні над цегляним каміном прилаштований великоротий чорний окунь, а стіни завішані рибальськими приманками у рамках — не менше сотні.

Унизу — головна спальня, ще дві спальні на другому поверсі, одна з них забита двоярусними ліжками, з’єднаними по три.

Ми їмо просто із жирних паперових пакетів.