Розділ чотирнадцятий

А я поняття не маю, що нам робити.

Ми не можемо скористатися машиною.

Нам доведеться йти пішки.

Коли я добираюся до вітальні, мої думки вже несуться бурхливим потоком свідомості.

Що нам треба взяти із собою?

Телефони.

Гроші.

Де наші гроші?

У конверті в нижній шухляді комода в нашій спальні. Що ще нам знадобиться?

Що нам не можна забути?

Скільки моїх версій полює тут на нас?

Невже я сьогодні помру?

Від своєї власної руки?

Я намацую дорогу в темряві, повз диван, до французьких дверей. Коли я підходжу й смикаю ручки, мені спадає на думку: тут не може бути так холодно.

Хіба що ці двері недавно відчиняли.

Буквально кілька секунд тому.

Зараз вони замкнені, а я не пам’ятаю, щоб я їх зачиняв. У шибки я наче щось бачу на веранді, але ще дуже темно, і важко щось розгледіти. Здається, воно ворушиться. Мені треба повертатися до сім’ї.

Коли я стаю спиною до французьких дверей, з-за дивана виростає якась тінь.

У мене зупиняється серце.

Спалахує лампа.