Розділ чотирнадцятий

Вона кладе руку мені на ногу.

Від вина її погляд трохи затуманений, і мені так добре знову сидіти біля неї. Я стараюсь відгонити думки, що всі ці милі дрібниці, все, що зараз відбувається — для мене востаннє, але ці настирливі думки знову опосідають мене.

Народу в ресторанчику більшає.

Чудовий гамір.

У кінці залу на маленькій сцені починають розсідатися музики.

Я п’яний.

Не в зюзю, і не як хлющ.

Просто приємно «тепленький».

Якщо я думатиму про щось інше, а не про те, що відбувається в даний момент, то мене зовсім розвезе, тому я думаю не про щось інше, а про те, що відбувається тут і зараз.

Музик четверо, вони грають стилізовану народну музику «кантрі-енд-вестерн». Скоро ми з Даніелою вже повільно танцюємо серед натовпу на маленькому п’ятачку.

Вона притулилася до мене, моя долоня лежить на її попереку, під звуки гавайської гітари й від того, як вона дивиться на мене, мені хочеться тільки одного — затягти її в наше скрипуче ліжко з розгвинченими бильцями і позбивати к бісу зі стін усі оті картинки в рамках.

Ми з Даніелою сміємося, самі не знаємо з чого.

— Ну ви, дітки, й нализалися! — каже Чарлі.

Якщо це й перебільшення, то невелике.

— Треба було випустити пару, — відповідаю я.

Чарлі каже Даніелі:

— За останній місяць такого не було, правда ж?

Вона дивиться на мене.

— Ні, не було.

Ми бредемо по шосе вже в темряві. Ні позаду, ні попереду нас не блиснула жодна фара.