Розділ чотирнадцятий

— Не знаю. Перечитав би нарешті всю підписку «Нью-Йоркер». Аби лишень поруч із тобою.

Вона торкається нитки, все ще намотаної на моєму підмізинному пальці.

— Що це?

— Джейсон-2 забрав мою обручку. А на початку зі мною щось таке сталося, що я почав втрачати зв’язок із реальністю. Не розумів, хто я насправді. Вже не знав достеменно, чи були ми з тобою одружені. Тому я зав’язав цю нитку на пальці, як нагадування про те, що ти, ця версія тебе реально існує.

Вона цілує мене.

Довго.

Я кажу:

— Мені треба тобі дещо сказати.

— Що?

— У тому першому Чикаго, де я прийшов до тями, там, де я знайшов тебе на тій художній інсталяції про мультивсесвіт...

— Що? — усміхається вона. — Ти переспав зі мною?

— Так.

Її усмішка згасає.

Вона мить дивиться на мене, а потім якимось безбарвним голосом питає:

— Навіщо?

— Я не знав, де я, що зі мною відбувається. Всі думали, що я божевільний. Я теж почав був так думати. А потім я знайшов тебе — єдину знайому душу у навіженому світі. Я так хотів, щоб та Даніела була тобою, але це була не ти. Це було неможливо. Так само, як той інший Джейсон не був мною.

— То оце таким способом ти прокладав свій шлях через мультивсесвіт?

— Це було єдиний раз, і я тоді взагалі не розумів, де я, коли це трапилось. Я не міг збагнути, що зі мною, божеволію я, чи що?

— Ну, і як вона? Якою я була?

— Може, ми не буд...