Розділ тринадцятий

— Звичайно, я тобі вірю.

— Чарлі?

Мій син киває, але його погляд блукає десь дуже далеко. Він байдуже спостерігає за метушливими покупцями, і мені цікаво, чи багато він почув із того, що я розповідав.

Як взагалі можна слухати таку маячню?

Даніела витирає очі й каже:

— Я просто хочу впевнитися, що правильно зрозуміла все, що ти розповідав. Отже, тієї ночі, коли ти пішов на вечірку Раяна Голдера, цей другий Джейсон украв твоє життя? Він запхав тебе в той ящик і закинув у свій світ, щоб самому жити в цьому? Зі мною?

— Саме про це я тобі й кажу.

— Значить, цей чоловік, з яким я жила, — чужий?

— Не зовсім. Я думаю, що він і я були однією особою п’ятнадцять років тому.

— А що сталося п’ятнадцять років тому?

— Ти сказала мені, що вагітна Чарлі. Мультивсесвіт існує, бо кожен вибір, який ми робимо, утворює розвилку на шляху, яка веде в паралельний світ. Та ніч, коли ти сказала мені про вагітність, закінчилася не тільки так, як ми з тобою пам’ятаємо. Вона розділилася на безліч варіантів. В одному світі, в якому ми з тобою живемо, ти і я вирішили жити разом. Ми побралися. У нас народився Чарлі. Ми зажили в нашому будинку. В іншому — вирішив, що не готовий ставати батьком, це не мій шлях. Я боявся, що втрачу роботу, не задовольню своїх амбіцій.

Отож, існує варіант нашого життя, де в нас не було дитини. Чарлі. Ти захопилася своїм мистецтвом. Я захопився своєю наукою. І зрештою, наші шляхи розійшлися. Той чоловік, та моя версія, з якою ти жила впродовж останнього місяця, — саме він і побудував цей ящик.

— Тобто, велику версію тієї штуки, над якою ти працював, коли ми вперше зустрілися — куб?

— Точно. І якоїсь миті він зрозумів, від чого відмовився, зробивши роботу метою свого життя. Він пошкодував про свій вибір, який зробив п’ятнадцять років тому. Але в кубі не можна мандрувати в минуле чи в майбутнє. Він лише з’єднує всі можливі світи в одну мить, у даний час. Тому він шукав те, що йому треба, поки не знайшов мій світ. І помінявся зі мною життям.

На обличчі Даніели потрясіння й огида.

Вона підводиться з лавки й швидко йде до вбиральні.

Чарлі кидається за нею, але я кладу руку йому на плече й кажу:

— Дай їй кілька хвилин.

— Я знав, що щось було не так.

— Про що ти? — питаю.