Розділ тринадцятий

Вона полотніє.

Я вмикаю голосний зв’язок і кажу самими губами:

— Скажи що-небудь.

Вона каже:

— Привіт. Як твій день?

— Чудово. Закінчив ранкову лекцію, а тепер у мене кілька студентів після обідньої перерви. У тебе все добре?

— Гм, так. Я просто... хотіла почути твій голос.

Я хапаю телефон у неї з рук і вимикаю мікрофон. Джейсон каже:

— Я весь час думаю про тебе.

Я дивлюсь на Даніелу й кажу:

— Скажи йому, що ти подумала, раз ми так гарно відпочили минулого Різдва на Флорида-Кіс, то ти б хотіла туди повернутися.

— Ми не були минулого Різдва на Флорида-Кіс.

— Я знаю, а він — ні. Я хочу тобі довести, що він не той, за кого себе видає.

Мій двійник подає голос:

— Даніело, ти там? Я не чую тебе.

Вона вмикає мікрофон.

— Так, я тут. Я чого телефоную...

— Отож не просто, щоб почути приємний тембр мого голосу?

— Мені тут пригадалося, як ми їздили на Флорида-Кіс минулого Різдва, і як там було весело. Я знаю, у нас сутужно з грошима, але, може, ми ще якось туди з’їздимо?

Джейсон і бровою не веде.