Розділ тринадцятий

Джейсон піднімає свій кухоль.

Я піднімаю свій.

Ми дивимось один на одного.

На правій половині його обличчя — свіжий шрам, наче хтось полоснув його ножем.

Нитка на його підмізинному пальці така ж, як і в мене.

Ми п’ємо.

— Коли ти повернувся?..

— Коли ти повернувся?..

Мимоволі всміхаємося.

Я кажу:

— Сьогодні після обіду. А ти?

— Учора.

— Щось мені підказує, що нам буде важкувато...

— ...не закінчувати речення один за одного?

— Ти знаєш, про що я зараз думаю?

— Я не можу читати твоїх думок.

Дивно — я розмовляю сам із собою, але його голос звучить не так, як мені здавалося, мусив би звучати мій голос.

Я кажу:

— Цікаво, наскільки далеко ми з тобою розгалузились. Ти бачив світ, де навкруги сипався попіл?

— Так. А потім лід. Я насилу втік звідти.