Розділ «Частина друга ПеЗКаПеТе»

Лізі чекала подальших запитань. Вона була певна, що вони будуть.

— Медсестри знайшли кільце від ключів і капці. І пару кедів зі шкарпетками в них.

На якусь мить думки Лізі затрималися на кільці від ключів. Вона тільки тепер усвідомила, що решта її ключів теж загублені, й, либонь, буде ліпше, якщо доктор Олберніс про це не знатиме.

— Я маю запасного ключа під бампером мого автомобіля в магнітному ящичку. А щодо тих, які були на моєму кільці… — Лізі примусила себе засміятися майже щирим сміхом. Вона не знала, чи їй це вдалося, але принаймні Аменда зблідла не дуже. — Мені було б дуже прикро, якби вони загубилися. Сподіваюся, ваші працівники збережуть їх для мене.

— Звичайно, але ми повинні оглянути міс Дебушер. Існують певні проблеми, якщо ви хочете, щоб ми передали її під вашу опіку.

З голосу доктора Олберніса можна було зробити висновок, що це жахлива ідея, але запитання в його репліці не було. Лізі було нелегко, але вона чекала. По той бік озера Касл-Лейк небо знову стало непроникно чорне. Насувалася ще одна гроза. Лізі дуже хотілося закінчити цю розмову, перш ніж вона вдарить, але вона чекала. У неї було таке враження, що вона й Олберніс досягли критичного пункту.

— Лізі, — сказав він нарешті, — чому ви й ваша сестра залишили своє взуття?

— Я, власне, не знаю. Аменда дуже наполягала, щоб ми негайно пішли, щоб ми пішли босими і щоб я залишила там свої ключі…

— Щодо ключів, то, можливо, вона боялася детектора на метал, — сказав Олберніс. — Хоча, зважаючи на її стан, я здивований, що вона навіть… та менше з тим, кажіть далі.

Лізі відірвала погляд від буревію, який швидко наближався, підмітаючи та поливаючи дощем пагорби по той бік озера Касл-Лейк.

— Ти пам'ятаєш, чому ти захотіла, щоб ми пішли босі, Амендо? _ запитала вона, простягуючи їй мобільник.

— Ні, — голосно відповіла Аменда, а тоді додала: — Пам’ятаю тільки, що мені хотілося відчути під ногами траву. М’якеньку траву.

— Ви все чули? — запитала Лізі в Олберніса.

— Щось там про м’якеньку траву.

— Атож, але, певно, була й інша причина. Вона дуже наполягала.

— І ви зробили так, як вона попросила?

— Вона моя старша сестра, Г’ю, — вона справді моя старша сестра. Крім того, мушу признатися, я була надто збуджена від того, що вона повернулася на планету Земля, й просто не могла обміркувати все цілком тверезо.

— Але я — ми — повинні її побачити й переконатися, що це справжнє одужання.

— Я привезу її на обстеження завтра, це буде гаразд?

Аменда хитала головою так енергійно, що її волосся розвіялося, очі збільшилися від тривоги. Лізі стала кивати їй у відповідь не менш енергійно.