Розділ «Частина друга ПеЗКаПеТе»

ПеЗКаПеТе

Вона обернулася й побачила великий білий місяць, який дивився на неї, зависши над пагорбом. І її груди відкрилися перед ним, і місячні промені проникли крізь неї, наче крізь прозорий діамант. Вона стояла, наповнена місяцем, ніби пропонуючи себе в жертву.

Її перса розтулилися, щоб прийняти його в себе, її тіло відкрилося, мов тремтячий анемон, лагідне, щедре запрошення, осяяне місяцем.

Д. Г. Лоуренс. Райдуга

V

Лізі й довгий, довгий четвер

(Етапи була)

1

Лізі не знадобилося багато часу, аби зрозуміти, що цей розрив Аменди з реальністю був набагато гірший, аніж три попередні — її періоди «пасивного напівступору», якщо скористатися терміном її психіатра. Враження було таке, ніби її зазвичай дратівлива й іноді нестерпна сестра перетворилася на велику ляльку з автоматичним диханням. Лізі спромоглася (доклавши значних зусиль) перевести Аменду в сидячу позу й повернути її, тож тепер вона сиділа, звісивши ноги з ліжка, але ця жінка в білій нічній сорочці — яка розмовляла, а може, й не розмовляла голосом померлого чоловіка Лізі за кілька хвилин перед світанком — ніяк не відповідала, коли Лізі називала або гукала її на ім’я, або навіть люто й розпачливо викрикувала його їй просто в обличчя. Вона лише сиділа, склавши руки на колінах, і дивилася пильним поглядом на молодшу сестру. А коли Лізі відступила вбік, то Аменда й далі невідривно дивилася на те місце, де вона щойно була.

Лізі пішла до ванної кімнати, щоб намочити рушник холодною водою, а коли повернулася, Аменда вже знову лежала, причому лежала лише верхня половина її тіла, а ноги спускалися з ліжка. Лізі знову стала її підводити, але припинила це робити, коли сідниці Аменди, що були надто близько до краю ліжка, почали ковзати вниз. Якби вона не зупинилася, Аменда сповзла б на підлогу.

— Мендо-Кролику!

Цього разу її старша сестра ніяк не відповіла на своє дитяче прізвисько. Лізі вирішила спробувати всі варіанти.

— Велика сестричко, Мендо-Кролику!

Ніякої реакції. Замість злякатися (вона злякається незабаром) Лізі відчула напад такої люті, до якої Аменді дуже рідко вдавалося довести свою молодшу сестру, коли вона справді до цього прагнула.

— Облиш! Облиш це й відсунь свій зад на ліжко, щоб ти могла сидіти!

Реакція нульова.

Лізі нахилилася, витерла безвиразне обличчя Аменди холодним рушником, але чогось більшого не домоглася. Очі не закліпали навіть тоді, коли мокрий рушник доторкнувся до них. Тепер Лізі почала відчувати страх. Вона подивилася на цифровий годинник на радіо біля ліжка й побачила, що вже шоста ранку. Вона могла б зателефонувати Дарлі, не боячись розбудити Мета, який, певно, спить тепер сном праведника в Монреалі, але вона не хотіла цього робити. Зателефонувати Дарлі було б тим самим, що визнати свою поразку, а вона не була до цього готова.

Вона обійшла ліжко, схопила Аменду під пахви й потягла її назад. Це було важче, аніж вона сподівалася, адже тіло Аменди було дуже худе.

Бо це зараз мертва вага, люба моя дитино. Ось чому.