Розділ «Частина перша Пошуки була»

— Я знаю. І я тебе теж кохаю. Але справа не в цьому.

— Це може бути, — каже він. — Що ти мене кохаєш, я хотів сказати. Можливо, для мене це головне. Ніхто мене не любив, після того як помер Пол. — Тривала пауза. — І тато, я думаю.

Вона підвелася на лікті.

— Скоте, багато людей тебе люблять. Коли ти читав уривки зі своєї останньої книжки — і тієї, яку ти пишеш тепер… — Вона наморщила носа. Його нова книжка називається «Порожні демони», і їй зовсім не подобається те, що вона прочитала з неї або чула, як він прочитав. — Коли ти читав, послухати тебе прийшло понад п’ять сотень людей! Їм довелося перейти з Вітальні Мен до Аудиторії Гока! Коли ти закінчив, тебе гучно вітали!

— То не любов, — каже він. — То цікавість. І, між нами кажучи, все це пусте й нічого не варте. Коли тобі щастить опублікувати свій перший роман у двадцять один рік, ти неодмінно опиняєшся в центрі такої пустопорожньої цікавості, навіть якщо твою писанину купують лише бібліотеки і навіть не друкують варіант у паперовій обкладинці. Не варто звертати й увагу на це ідіотське захоплення вундеркіндами, Лізі…

— А я звертаю…

Вона вже цілком або майже цілком прокинулася.

— Дай-но мені ліпше сигарету, люба моя дитино. — Його сигарети лежать на підлозі, на черепаховій таці, яку вона тримає для нього. Вона підіймає тацю, тицяє сигарету йому в зуби і припалює її для нього. Він підсумовує їхню дискусію. — Але ти також звертаєш увагу на те, почистив я сьогодні зуби чи не почистив…

— Ну, знаєш…

— І чи той шампунь, яким я користуюся, допомагає мені позбутися лупи на голові, чи навпаки, побільшує її кількість.

Це нагадує їй про щось.

— Я купила тобі пляшку отого «Теґріна», про який я тобі розповідала. Він у душі. Я хочу, щоб ти його спробував.

Він вибухає сміхом.

— Ось бачиш? Ось бачиш? Чудовий приклад. Ти дотримуєшся холістичного погляду.

— Я не знаю цього слова, — каже вона, спохмурнівши.

Він дістає з рота сигарету, викурену лише на чверть.

— Це означає, що, коли ти дивишся на мене, ти бачиш мене згори донизу й від одного боку до другого, й усе для тебе важить однаково.

Вона обмірковує його слова, потім киває головою.

— Мабуть, так воно і є.

— Ти не знаєш, що це таке. У дитинстві я був одним. Протягом останніх шістьох років я став іншим. Я став кращим, але для більшості людей тут і там, де я жив раніше, в Пітсбурзі, Скот Лендон — це лише такий собі… священний автомат. Укиньте в нього двійко баксів, і звідти вискочить якась паскудно цікава історія.