Розділ «Частина перша Пошуки була»

— Чого тобі?

Його сигарета вже згоріла на три чверті своєї дороги до того, що скидається на фільтр, але у «Герберт Тарейтон» це лише різновид мундштука.

— А твій тато робив були?

— Криваві були, звичайно. Коли ми бешкетували або коли хотів дати вихід своїм почуттям. Пол робив добрі були. Були для розваги. Щось подібне до пошуку скарбів. Ти користуєшся певними ключами. Потім: «Бул! Кінець!» і одержуєш приз. Цукерку або кока-колу. — Попіл знову впав із його сигарети. Погляд Скота був зосереджений на чаї в тазу. — Але тато дарував нам поцілунок. — Він дивиться на неї, і вона одразу розуміє, він знає все, про що вона так боялася його запитати, і зараз відповість їй, як зможе. Як посміє відповісти. — Таким був приз тата. Поцілунок, після того він припиняв робити нам боляче…

19

Лізі не має бинтів у своїй аптечці, які її задовольняли б, тому відриває довгі смуги від простирадла. Простирадло старе, але їй однаково шкода дерти його на клапті — на платню офіціантки (доповнювану вбогими чайовими від Неприкаяних Хлопчиків та лише трохи ліпшими — від викладачів університету, які обідають у Пета) вона навряд чи може собі дозволити завдавати такої шкоди своїм запасам білизни. Та коли вона згадує про хрестоподібні порізи на його долоні і про глибоко роззявлені зябра на руці між зап’ястком і ліктем, то перестає вагатися.

Скот засинає, можна сказати, раніше, ніж його голова доторкається до подушки на своєму боці її до безглуздя вузького ліжка; Лізі думала, що протягом певного часу не зможе заснути, міркуючи над тим, що сьогодні почула від нього. Натомість засинає майже одразу.

За ніч вона прокидається двічі, першого разу тому, що їй треба попісяти. Ліжко порожнє. Вона сонно рушає до туалету, відтягнувши на ходу свою фірмову теніску Менського університету до самих стегон і бурмочучи:

— Скоте, поквапся, бо мені припекло.

Та коли відчиняє двері до туалету, то у світлі, яке вона завжди залишає на ніч увімкненим, бачить, що там нікого нема. Не підняте й сидіння на унітазі, яке він завжди так залишає, після того як віділлє.

Лізі вмить перехотілося мочитись. Її опанував жах від думки, що він прокинувся від нестерпного болю, згадав про все те, що він їй розповідав, і був розчавлений — як вони це називають в «Інсайдері» Чакі? — своєю розбудженою пам’яттю.

Але чи справді йдеться про речі розбуджені чи про ті, які він досі ховає глибоко в собі? Цього вона напевне не знає, але вона знає, що від дитячої манери, в якій він певний час говорив, віяло чимось моторошним… а що як він знову пішов до оранжереї, щоб закінчити там свою справу? Щоб тепер устромити туди горло замість руки?

Вона спрямовує погляд крізь чорне провалля кухні — її помешкання складається лише зі спальні та кухні — і розрізняє його неясні обриси. Він лежить у ліжку, згорнувшись калачиком, у звичній для нього позі ембріона, підтягти коліна майже до грудей, упершись лобом у стіну (коли вони покинуть це помешкання восени, там залишиться слабка, але помітна позначка — позначка Скота). Вона не раз казала йому, що він мав би набагато більше місця для себе, якби спав із зовнішнього боку, але він не хотів. Тепер він трохи посунувся, пружини зарипіли, й у світлі з вулиці, що вливається крізь вікно, Лізі бачить пасмо чорного волосся, яке спадає йому на щоку.

Його не було в ліжку.

Але ось він лежить у ньому з його внутрішнього боку. Якщо вона в цьому сумнівається, то може просунути руку під чуба, на який вона дивиться, підняти його, відчути його вагу.

То, може, мені наснилося, що його не було?

Таке припущення має сенс — бодай приблизний, — та коли вона повертається до туалету й сідає на унітаз, вона знову думає: «Його там не було. Коли я прокинулася, препаскудне ліжко було порожнім».

20

Удруге вона прокидається не з власної ініціативи.

— Лізі!