Розділ «Частина перша Пошуки була»

Голос пронизувала якась дивна й незглибима туга, і в ньому пролунало щось напрочуд знайоме. І чому останнє слово здалося їй чиїмось ім’ям, а не просто квітами? Чи це одна з тих речей, яких вона не може бачити за багряною завісою, що іноді ховає від неї її власну пам’ять? У неї не залишилося часу, щоб про це подумати, а тим більше, запитати про це, бо смужка червоного світла вже просоталася крізь вікно. Лізі відчула, що час повертається у свій фокус і, крім того, що була дуже налякана, пережила напад гострого жалю, що нічого не встигла.

— А коли я матиму кривавий бул? — запитала вона. — Скажи мені.

Але відповіді не було. Вона знала, що відповіді не буде, але її розчарування підсилилося, заповнивши весь той простір, де панували її жах і розгубленість до того, як сонце викотилося з-за обрію, розсіявши все своїм промінням.

— Коли я його матиму? Прокляття, скажи мені, коли? — вона тепер кричала і трясла плече, прикрите нічною сорочкою, аж підскакувало волосся… але відповіді не було. Зрештою, Лізі вгамувала свою лють. — Не дражни мене отак, Скоте, скажи мені, коли він прийде — коли?

Цього разу вона смикнула за плече, прикрите нічною сорочкою, замість просто труснути його, і тіло в ліжку повільно перекотилося на другий бік. Це була Аменда, звичайно ж. Очі в неї були розплющені, й вона дихала, а щоки навіть були забарвлені, хоч і не дуже яскраво, проте Лізі впізнала той далекий і відсутній погляд своє великої сестри Менди-Кролика, яким вона дивилася в ті хвилини, коли уривала будь-які зв’язки з дійсністю. І цей погляд належав не тільки їй. Лізі вже не була певна, чи Скот справді приходив до неї, чи вона просто перебувала в якомусь напівпробудженому стані, але в одному вона була переконана: протягом якогось часу вночі Аменда знову була десь далеко. Можливо, цього разу її далека мандрівка була спрямована на добро.