Розділ «Частина перша Пошуки була»

Вона хоче поставити йому не одне запитання про його брата

(тато казали це мені та Полові знову й знову)

бо досі вона не знала, що в нього був брат, але тепер не час. Не стане вона умовляти його далі, щоб він погодився поїхати до пункту невідкладної допомоги, принаймні не тепер. Бо, з одного боку, якби він погодився туди їхати, то їй би довелося везти його туди, а вона не певна, що змогла б це зробити, адже її всю трясе. І він має слушність щодо кровотечі, вона значно вповільнилася. Дякувати Богові за його бодай дрібні ласки.

Лізі дістає з-під зливальниці свій великий білий пластиковий таз (фірми «Мемонт-Март», куплений за сімдесят дев’ять центів) і наповнює його теплою водою. Він занурює в неї свою пошматовану руку. Спочатку вона дивиться на це спокійно — тоненькі смужки крові, які повільно підіймаються на поверхню, мало її тривожать, — та коли він починає легенько терти руку, вода зафарбовується в рожевий колір, і Лізі відвертається, запитавши в нього, навіщо він примушує свої рани більше кровоточити в такий спосіб.

— Я хочу бути певним, що вони чисті, — каже він. — Вони мають бути чистими, коли я… — Він робить паузу, потім закінчує: —…лягатиму в ліжко. Ти ж дозволиш мені залишитися тут? Будь ласка…

— Так, — відповідає вона, — звичайно, дозволю.

І думає:

«Це зовсім не те, що ти хотів сказати».

Коли він закінчує вимочувати свої рани, то сам виливає закривавлену воду, щоб не доручати цю неприємну роботу їй, а потім показує руку. Намоклі й блискучі порізи здаються менш небезпечними, але в якомусь розумінні більш жахливими, схожими на розкриті риб’ячі зябра, колір під якими змінювався від рожевого до червоного.

— Ти дозволиш мені використати твою коробку з чаєм, Лізі? Я куплю тобі іншу, обіцяю. Скоро мені надішлють чек із гонораром. Понад п’ять тисяч зелених. Мій агент пообіцяв мені таку суму, заприсягнувшись честю своєї матері. Я сказав йому, для мене новина, що він її має. Це жарт, звичайно.

— Я знаю, що це жарт. Не така я вже й тупа.

— Ти взагалі не тупа.

— Скоте, навіщо тобі повна коробка пакетиків із чаєм?

— Подай її мені й побачиш.

Вона подає йому чай. Усе ще сидячи на високому стільці й дуже обережно працюючи однією рукою, Скот доливає в таз не дуже гарячої води. Потім відкриває коробку з пакетиками «Ліптона».

— Цю систему обміркував Ппол, — каже він збуджено.

«Це суто дитяче збудження», — думає вона. Поглянь, яку гарну модель літака зробив я своїми руками, поглянь на невидиме чорнило, яке я приготував зі свого шкільного хімічного приладдя! Він кидає в таз усі пакетики з чаєм, їх там вісімнадцять чи десь так. Вони швидко зафарбовують воду в темно-бурштиновий колір, у міру того як опускаються на дно таза.

— Це трохи кусає, але допомагає дуже й дуже добре. Дивись!

«Дуже й дуже добре», подумки повторює Лізі.

Він опускає руку у слабкий чай, який він приготував, і лише на якусь мить його губи розтягуються, відкриваючи досить криві зуби дещо збляклого кольору.