Розділ «СЕРЕДА 28 ВЕРЕСНЯ»

— Бален?[19] — перепитала Івіш. — Яке чудернацьке прізвище!

Вона зареготалася, й Матьє усміхнувся.

— Жак повернеться лише напочатку жовтня, — сказав він. — Я дам трохи грошенят, щоб ви змогли його дочекатися.

В його гаманці була тисячофранкова купюра й дві по сто франків. Він дістав тисячу франків і простягнув їй.

— Дуже дякую, — сказала Івіш.

Вона взяла гроші й стиснула їх у долоні.

— Коли що, то гукайте Жака. Я напишу йому, що доручаю йому вас.

— Дякую, — повторювала Івіш. — Дякую. Дякую.

— Знаєте його адресу?

— Так, так. Дякую.

— Ну, тоді до побачення. — Він підійшов до неї. — До побачення, люба моя Івіш. Як у мене буде адреса, то я напишу вам.

Він узяв її за плечі й пригорнув.

— Люба моя маленька Івіш.

Вона покірно підставила йому чоло, й він поцілував її. Потім він потиснув їй руку і вийшов. Вона чула, як грюкнули двері в передпокої; потім вона розгладила тисячофранкову купюру, роздивилася віньєтки, а далі подерла її на вісім клаптів і жбурнула на килим.

Старий солдат із рудою бородою, поклавши долоню новобранцеві на плече, показував йому на африканський берег. «Вербуйтеся і завербовуйтеся до колоніяльного війська». В молодого новобранця був геть дурнуватий вигляд. Напевне, треба й це відбути: півроку в Бориса буде вигляд йолопа. «Вони обстрижуть мені чуприну, — зціпивши зуби, подумав він. — Мерзотники!» Ще ніколи в житті не почувався він таким запеклим противником війни. Він поминув непорушного вартового в будці. Борис крадькома зиркнув на нього, і мужність його раптом покинула. «Лайно!» — подумалося йому. Та він уже зважився, він од ніг до голови був охоплений тією лютою рішучістю: насилу переступаючи неслухняними ногами, він увійшов до казарми. Небо сяяло, легенький вітерець доносив до цих далеких передмість пахощі моря. «Як шкода, — подумав Борис, — як шкода, що така гожа днина!» Біля дверей комісаріяту туди-сюди походжав поліцай. Філіп дивився на нього; він почувався геть покинутим, і йому було холодно; щока і верхня губа боліли. Це буде безславне страдництво. Безславне і безрадісне: камера, а потім одного ранку шибениця в донжоні Венсенської вежі; ніхто про це не дізнається: всі вони відштовхнули його.

— Де комісар поліції? — поспитався він.

Поліцай глянув на нього.

— На другому поверсі.

Я буду своїм власним свідком, буду звітувати лише перед собою.

— Де записуються в добровольці?