Розділ «НЕДІЛЯ, 25 ВЕРЕСНЯ»

— Підведіться, — звеліла вона.

Він почув шурхіт паперу, а потім відчув його дотик.

— Ху! — сказав він.

— От! — мовила вона. — Поки я виноситиму судно, ляжте на живіт; я закінчу вас підтирати.

Він перевернувся ницьма, чув, як вона ходить палатою, а потім відчув ніжний доторк її вмілих пальців. Він полюбляв цей момент. Річ. Маленька покинута річ. Прутень набубнявів під ним, і він попестив його об свіже простирадло.

Пані Луїза перевернула його, мов клумак. Вона глянула на його живіт і зареготалася.

— Ох, дотепнику! — сказала вона. — Шкодуватимуть тут за вами, пане Шарлю, ви ж бо справжнісінький мартопляс.

Вона відкинула укривало і зняла з нього піжаму.

— Трохи одеколону на обличчя, — протираючи його, сказала вона. — Що ж, сьогодні умивання буде скорочене. Підніміть руки. Добре. Тепер підштанки, не дриґайтеся так, я не можу надіти вам шкарпетки.

Вона відступила, оцінюючи свою роботу, і вдоволено сказала:

— Ну, тепер ви як нова копійка.

— Довго ми будемо їхати? — хрипко поспитався Шарль.

— Може, й довго, — відказала вона, одягаючи на нього куртку.

— А куди нас повезуть?

— Хтозна. Гадаю, спочатку ви зупинитеся в Діжоні.

Вона роззирнулася зокола.

— Гляну, чи не забула чогось. Ох, — похопилася вона, — а кухлик! Ваша голубий кухлик! Ви ж так його любите.

Вона взяла його з етажерки і схилилася над валізою. То був голубий порцеляновий кухлик із червоними метеликами. Він був такий гарнюній.

— Я покладу його поміж сорочками, щоб він не розбився.

— Дайте-но його сюди, — звелів Шарль.