Розділ «НЕДІЛЯ, 25 ВЕРЕСНЯ»

— Сама-самісінька.

Він повторив:

— Сама-самісінька на світі, — й відчув себе дужим і міцним, як дуб.

— Як ви дізналися, що це я?

— А ви черконули сірником.

Він просто не тямився од радощів. Вона була тут, в запасі, тяжка й безіменна, майже забута; це через неї голос його так щемко тремтів! Та він беріг це почуття на ніч, хотів тішитися ним сам.

— Бачили світло на стіні вагона?

— Авжеж, — відказала вона. — Я вже з годину дивлюся на нього.

— Гляньте, гляньте: дерево пропливає.

— Або ж телеграфний стовп.

— Поїзд іде помалу.

— Ні, — сказала вона. — Ви що, поспішаєте?

— Та ні. Хтозна, куди нас везуть.

— Авжеж! — весело відказала вона. Голос її теж тремтів.

— Врешті, — сказав він, — тут не так і погано.

— Свіже повітря, — погодилася вона. — І, крім того, можна тішитися тінями, які пропливають по стіні.

— Пам'ятаєте міт про печеру?

— Ні. А що воно таке, той міт про печеру?

— У глибині печери прив'язані раби. Вони бачать тіні на стіні.

— А навіщо їх там прив'язали?