Розділ «ІІ»

Лола схвилювалася.

— Ти часом не захворів, любий мій? Хочеш піґулку?

— Ні, воно минеться, вже попускає.

Лола взяла його за підборіддя й підняла голову.

— В тебе такий вигляд, наче ти гніваєшся на мене. Ти гніваєшся на мене? Авжеж, ти гніваєшся! Що я зробила?

Вона геть утратила голову.

— Та не гніваюсь я, ти з глузду з'їхала, — мляво запротестував Борис.

— Ні, ти гніваєшся. Але що я зробила? Ти краще мені сказав би, то я все тобі пояснила б. Звісно ж, це непорозуміння. Все можна поправити. Борисе, благаю тебе, скажи, що ж, врешті, сталося.

— Та нічого.

Він обняв її за шию й поцілував у вуста. Лола затремтіла. Борис вхлинав її духмяний подих і відчував на своїх губах вогку голизну. Він був геть збурений. Лола вкривала поцілунками його лице; вона трохи задихалася.

Борис відчув, що бажає Лолу, і втішився з цього: бажання відсмоктувало його понурі думки, так само, втім, як і всі інші роздуми. В голові зашумував якийсь вир, і вона вмент спорожніла. Він поклав руку на Лолине стегно і крізь шовкову сукню торкнувся її тіла: тепер він був цією долонею, що лежить на шовковистій шкірі. Він легенько стиснув пальці, й тканина ковзнула поміж ними, наче тонесенька шкірочка, пестлива і мертва; під нею чинила опір справжня шкіра, еластична й лискуча, наче сап'янова рукавичка. Лола жбурнула свою накидку на ліжко, і її голі руки стрімко обняли його за шию; вона гарно пахла. Борис бачив її виголені пахви з крихітними колючими голубувато-чорними цятками: вони скидалися на шпичаки глибоких скабок. Борис і Лола стояли на тому ж місці, де їх охопило бажання, в них не було сили рушити. Ноги в Лоли затремтіли, й Борис подумав було, що вона зараз поволі осяде на килим. Він притис її до себе й відчув ніжну ваговитість її грудей.

— Ох! — застогнала Лола.

Вона відкинулася назад, і він був зачарований цим блідим обличчям з пухкими вустами, цією головою Медузи. Він подумав: «Це останні прегарні дні». І ще дужче стиснув її в обіймах. «Якогось ранку вона вмить зійде внівеч». Він більше не почував ненависти до Лоли; притиснувшись до неї, він почував себе міцним і худорлявим, сплетеним з одних тільки м'язів, він огортав її руками й боронив од старости. Затим настала хвиля марення і сну: він поглянув на Лолині руки, білі, мов коси старої жінки, і йому здалося, що він тримає в обіймах старість і що її потрібно стискати щосили, аж поки не задушиш.

— Ти так міцно обнімаєш мене, — щасливо простогнала Лола, — мені боляче. Я хочу тебе.

Борис вивільнився; він був трохи вражений.

— Дай мені піжаму, я роздягнуся у ванні.

Він увійшов до туалетної кімнати і замкнувся на ключ: він не любив, що Лола заходить туди, коли він роздягається. Борис умив обличчя й ноги і бавився, посипаючи ноги тальком. Він геть заспокоївся. Він подумав: «Чудасія якась». Голова його була важка й каламутна, він уже й не знав гаразд, про що думати. «Треба буде побалакати про це з Делярю», вирішив він. За дверима на нього чекала Лола, вона, звісно ж, була вже гола. Та йому не хотілося поспішати. Голе тіло, повне голих запахів, щось приголомшливе, це було те, чого Лола не здатна була збагнути. Тепер йому треба було пірнути в глибінь тяжкої чуттєвости з міцним, яскравим запахом. Коли він уже всередині, все йде як слід, та перед цим ніяк не позбудешся страху. «Принаймні, — роздратовано подумалося йому, — я не хочу знепритомніти, як минулого разу». Він старанно причесався над умивальницею, щоб перевірити, чи не випадає волосся. Та на білій порцеляні не було й волосини. Одягнувши піжаму, він відчинив двері й увійшов до кімнати.

Гола-голісінька, Лола лежала в ліжку. Це була інша Лола, лінькувата і небезпечна, вона пильнувала за ним крізь вії. Її тіло на голубій ковдрі було сріблясто-біле, як рибина зісподу, з рудуватим трикутним жмутком волосся під животом. Вона була прегарна. Борис підійшов до ліжка й почав розглядати її зі змішаним почуттям хвилювання й огиди; вона простягнула до нього руки.

— Зачекай, — мовив Борис.

Він клацнув вимикачем, і світло погасло. Кімната зробилася геть червона: на будинку навпроти, на четвертому поверсі, нещодавно повісили світляну рекламу. Борис ліг біля Лоли й почав пестити її груди і плечі. Її шкіра була така ніжна, мов би вона й не скидала своєї шовкової сукні. Перса її вже трохи втратили свою пружність, та Борису це подобалося: це були перса жінки, яка вже прожила більшу половину життя. Треба було не гасити світло, через цю кляту рекламу він все одно бачив її обличчя, бліде в червоних відкидах, її чорні губи: вона виглядала страдницею, її очі були суворі. Борис відчув у собі щось тяжке й траґічне, точнісінько як у Німі, коли на арену вибіг перший бугай: щось мало статися, щось неухильне, жахливе і банальне, мов кривава загибель бугая.