Розділ «XV»

— Ну, то ляжте зручніш і заплющіть очі, — сказав Матьє. — Незабаром приїдемо.

Івіш ледве чутно застогнала. Раптом вона позеленіла і вистромилася через вікно. Матьє побачив, як її вузька худорлява спина стрясається від блювоти. Він простягнув руку і вчепився у ручку дверцят: він боявся, щоб двері не відчинилися. За хвилю нудота припинилася. Матьє хутко відкинувся назад, дістав люльку і ретельно натоптав її тютюном. Івіш упала на сидіння, і Матьє сховав люльку до кишені.

— Приїхали. — мовив він.

Івіш насилу випросталася. Вона простогнала:

— Який сором!

Матьє вийшов перший і простягнув їй руки. Та вона їх відштовхнула і легко стрибнула на бруківку. Він хутко розрахувався з водієм і обернувся до Івіш. Вона байдуже дивилася на нього: з рота в неї тхнуло кислим духом блювотиння. Матьє пристрасно вдихнув цей запах.

— Вам ліпше?

— Я вже не п'яна, — понуро сказала Івіш. — Та в мене голова розвалюється.

Матьє обережно повів її по східцях.

— Кожен крок стугонить у голові, — вороже сказала вона. На другому майданчику вона зупинилася, щоб звести подих.

— Тепер я все згадала.

— Івіш!

— Все. Я їздила з цими покидьками і ламала комедію. І я… я провалилася на іспиті.

— Ходімо, — сказав Матьє. — Ще один поверх.

Вони мовчки піднялися. Зненацька Івіш запитала:

— Як це ви мене знайшли?

Матьє нахилився, вставляючи ключа у замкову шпарину.

— Я скрізь розшукував вас, — сказав він, — а потім зустрів Ренату.

Івіш пробурмотіла за його спиною:

— Я ввесь час сподівалася, що ви прийдете.