Розділ «XI»

— Гарний же у нас вигляд! — сказав Борис.

І додав:

— Можна буде вилляти його у відерце з кригою, коли офіціянт піде.

— Ні! — сказала Івіш. — Я хочу випити; якщо ви не хочете, то я вип'ю цілу пляшку.

Офіціянт поналивав їм, і Матьє меланхолійно підніс келиха до вуст. Івіш дивилася на свій зі збентеженим виглядом.

— Було б непогано, — сказав Борис, — якби його подавали підігрітим до кипіння.

Білі лампи згасли, натомість спалахнули червоні, й почулося дудоніння барабана. Маленький кругленький лисий добродій у смокінґу плигнув на естраду і посміхнувся у мікрофон.

— Пані й панове, дирекція «Суматри» радо представляє вам міс Елінор, яка вперше виступає в Парижі! Міс Е-лі-нор! — повторив він.

З першими акордами біґіну до зали ввійшла висока білява дівчина. Вона була голісінька, в червоному сяєві її тіло здавалося великим жмутком вати. Матьє обернувся до Івіш: вона дивилася на цю голу дівчину широко розплющеними блідими очима; на обличчі її знову був вираз несамовитої жорстокости.

— Я її знаю, — прошепотів Борис.

Дівчина танцювала, охоплена бажанням сподобатися; видно було, що досвіду в неї немає: вона енерґійно дриґала ногами, її шпичкуваті вузькі ступні скидалися на пальці.

— Щось надто вона старається, — сказав Борис, — скоро ухоркається.

І справді, в її довгих кінцівках була якась лячна тендітність; коли вона тупала ногами об підлогу, поштовхи стрясали їх від кісточок до стегон. Вона підійшла до естради й обернулася. «Нате вам, — тоскно подумав Матьє, — зараз вона почне крутити задом». Гомін розмов часом перекривав музику.

— Таж вона танцювати не вміє, — процідила крізь зуби сусідка Івіш. — Якщо вже луплять тридцять п'ять франків за напої, то бодай подбали б про естрадні номери.

— В них є ще Лола Монтеро, — сказав гладкий чолов'яга.

— Дарма, це все одно сором, вони підібрали її на вулиці.

Вона сьорбнула коктейлю й почала гратися перснями. Матьє пробіг поглядом залою і вгледів тільки похмурі осудливі обличчя; люди упивалися своїм обуренням: білявка здавалася їм ще дужче голою, тому що була незграбна, як корова. Вона мов би відбувала їхню ворожість і сподівалася викликати в них співчуття. Матьє вразила її розгублена старанність: вона пропонувала їм свої розчепірені сідниці в пориванні запопадливости, що зворушувала до глибини серця.

— Та вона просто зі шкури вилазить! — мовив Борис.

— Це її не врятує, — відказав Матьє, — вони хочуть, щоб їх поважали.

— Та при цьому жадають бачити голий зад.