Розділ «XI»

— Може, хочете на моє місце?

— Та ні, не турбуйтеся, поступитеся ним Лолі.

Він сів. Майданчик спорожнів, музик на естраді теж не було: ґаучо скінчили свої танґо, тепер їх повинен був замінити неґритянський джаз-оркестр «Hijito band».

— Що ви п'єте? — запитав Матьє.

Довкруг стояв гомін, Івіш була начебто не проти його товариства: Матьє був просякнутий вогким теплом, він радів щасливій переповненості цієї зали, завдяки якій почував себе людиною серед інших людей.

— Російську горілку, — відказала Івіш.

— Ви що, полюбили її?

— Вона ж міцна, — нічого не пояснюючи, сказала Івіш.

— А це що? — з почуття справедливости поспитав Матьє, киваючи на білу піну в Борисовій шклянці. Борис дивився на нього з приголомшеним веселим захопленням; Матьє трохи збентежився.

— Якесь мерзенне пійло, — сказав Борис, — коктейль тутешнього бармена.

— Ви замовили його задля чемности?

— Він вже три тижні товче мені про нього, хоче, щоб скуштував. Знаєте, він геть не вміє робити коктейлі. Він зробився барменом, тому що був штукарем. Каже, ніби це те ж саме ремесло, та він помиляється.

— Мені здається, вся заковика в шейкері, — сказав Матьє, — до того ж, коли розбивають яйця, то потрібна вправність.

— То краще вже зробитися жонґлером. Та я й не випив би його бридку мікстуру, якби сьогодні ввечері не позичив у нього сто франків.

— Сто франків? — утрутилася Івіш. — Таж у мене є гроші.

— В мене теж, — сказав Борис, — та це ж бармен. У бармена завжди треба позичати, — з відтінком педантичности пояснив він.

Матьє глянув на бармена. Той стояв за шинквасом, ввесь у білому, зі схрещеними на грудях руками, і незворушно палив цигарку.

— Хотілося б мені стати барменом, — сказав Матьє. — Мабуть, це так цікаво.

— Це дорого вам коштувало б, — сказав Борис, — ви все там порозбивали б.

Запала мовчанка. Борис дивився на Матьє, Івіш дивилася на Бориса.