Розділ «XI»

— Погляньте на них і погляньте на нас.

Лола зробила зневажливу ґримасу.

— Не схожі ми, — відказала вона.

Матьє стенув плечима, й вони, так і не помирившись, позамовкали. Обоє дивилися на Бориса й Івіш. Вони танцювали, і він, і вона були жорстокі, самі того не відаючи. А може, й відали, та замало. Матьє сидів біля Лоли, вони не танцювали, бо це геть не пасувало до їхнього віку. «Нас повинні приймати за коханців», подумалося йому. Він почув, як Лола пробурмотіла собі під ніс: «Якби ж то була я певна, що це для Пікара».

Борис із Івіш повернулися до столу. Лола через силу підвелася. Матьє подумав було, що вона впаде, та Лола сперлася на стіл і глибоко вдихнула повітря.

— Ходімо, — сказала вона Борисові, — мені треба побалакати з тобою.

Борисові зробилося незатишно.

— Ти що, не можеш зробити цього тут?

— Ні.

— Гаразд, зачекай, поки заграє оркестр, і ми підемо танцювати.

— Ні, — відказала Лола, — я стомилася. Підемо до мене в гримерну. Ви дозволите, крихітко Івіш?

— Я впилася, — люб'язно відказала Івіш.

Лола пішла, й Борис неохоче потяг за нею.

Івіш упала на стілець.

— Я й справді впилася, — сказала вона, — мене розвезло під час танців.

Матьє промовчав.

— Чому вони пішли? — запитала Івіш.

— Розібратися їм треба. А Лола ще й прийняла допіру наркотики. Знаєте, після першої дози в голові тільки одна думка — прийняти другу.

— Гадаю, мені наркотики припали б до смаку, — мрійливо сказала Івіш.

— Та звісно.