Розділ «XI»

— Авжеж, вона дуже вродлива.

— Та певно!.. А це тіло! Це так хвилює — марне обличчя з квітучим тілом. Я відчувала, як час тече, мов пісок, враження було таке, наче вона в'яне простісінько у моїх руках.

Матьє стежив поглядом за Борисом і Лолою. Борис ще не переходив до діла. Здається, він жартував, а Лола усміхалася йому.

— Симпатична вона, — неуважно мовив Матьє.

— Симпатична? О ні, — сухо відказала Івіш. — Це брудна молодиця, самка.

І гордовито докинула:

— Я бентежила її.

— Видно було, — сказав Матьє. Він усе нервово закладав і закладав ногу за ногу.

— Хочете танцювати? — поспитався він.

— Ні, — відказала Івіш, — випити хочу. — Тоді налляла собі пів-келиха і пояснила: — Добре пити, коли танцюєш, бо танець не дає упитися, а алкоголь підтримує сили.

І з вимушеним виглядом додала:

— Як пречудово я розважаюся, та й закінчую блискуче.

«Ну, все, — подумав Матьє, — він з нею заговорив». Борис набрав поважного вигляду, він говорив, не дивлячись на Лолу. Лола мовчала. Матьє відчув, що стає червоний, мов рак, він був лютий на Бориса. Плечі височенного неґра на мить закрили Лолине обличчя, потім воно знову з'явилося, тепер уже з виразом замкнутости, далі музика урвалася, натовп розступився, і Борис вийшов з нього рішучий і лютий. Лола йшла трохи оддалі за ним, вигляд у неї був невдоволений. Борис нахилився до Івіш.

— Зроби мені послугу: запроси її танцювати, — попросив він.

Нітрохи не здивувавшись, Івіш підвелася й кинулася назустріч Лолі.

— О ні! — застогнала Лола. — Ні, моя крихітко Івіш, я так стомилася.

Якусь хвилю вони сперечалися, потім Івіш потягла її танцювати.

— Не хоче? — поспитав Матьє.

— Ні, — відказав Борис, — але вона мені заплатить за це.

Він був блідий, люта й водночас млява ґримаса на обличчі робила його схожим на сестру. Схожість була невиразна, та все ж неприємна.