Розділ «Х»

Вона зблідла.

— Він… о, він же… він поклявся, що нічого вам не скаже.

— Марсель, це ж так важливо, а ви хтіли приховати це від мене! Хіба ж я більше не друг вам?

Марсель здригнулася.

— Це мерзенно, — сказала вона.

Ну от! Вдалося: вона гола. Вже й мови не було ні про арханґела, ні про дівочі світлини; де й поділася маска її насмішкуватої гідности. Тепер була тільки опасиста вагітна молодиця, від котрої тхнуло плоттю. Данієлеві зробилося гаряче, він втер долонею спітніле чоло.

— Ні, — поволі мовив він, — це не мерзенно.

Вона хутко смикнула ліктем і передпліччям, розтинаючи гаряче повітря кімнати зиґзаґуватим порухом.

— Я викликаю у вас огиду, — сказала вона.

Він силувано посміхнувся.

— Огиду? В мене? Марсель, вам довгенько доведеться шукати щось таке, що могло б викликати в мене огиду до вас.

Марсель мовчала, понуро похнюпивши носа. Врешті вона зізналася:

— Мені так хотілося тримати вас якмога далі від цього!

Вони замовкли. Тепер поміж ними постав іще один зв'язок, міцний, немов пуповина.

— Ви бачилися з Матьє після того, як він пішов од мене? — поспитав Даніель.

— Він телефонував мені пополудні, — шорстко відказала вона.

Вона вже зібралася на силі, вигляд у неї був насторожений, трималася штивно, ніздрі стиснуті; вона страждала.

— Він сказав, що я не дав йому грошей?

— Він сказав мені, що у вас їх немає.

— Вони в мене є.