Розділ «Три неприємні п’єси»

Сарторiюс мовчки вказує на стiлець. Тренч, напiвзагiпнотизований власною нервовiстю й враженням, яке справляє Сарторiюс, безпорадно сiдає.

Сарторiюс (сiдаючи теж). Ви розмовляли з моєю дочкою, докторе Тренчу.

Тренч (намагаючись поводитись невимушено). Так, у нас була розмова — так собi балачка, поки ви були в церквi з Кокеном. А як вам повелося з Кокеном, пане Сарторiюсе? Знаєте, я завжди був тої думки, що вiн надзвичайно тактовна людина.

Сарторiюс (не зважаючи на цi пiдступи). Я тiлькино мав розмову з моєю дочкою, докторе Тренчу; i я знайшов її пiд враженням, що мiж вами сталося щось таке, про що я, як батько — батько дiвчини, що не має матерi, мушу негайно дiзнатися. Моя дочка, можливо, нерозсудливо, зрозумiла вас дуже серйозно й…

Тренч. Але ж…

Сарторiюс. Будь ласка, одна хвилина. Я сам був юнак — молодший, може, нiж ви собi можете уявити на пiдставi враження, яке я справляю зараз. Я кажу, звiсно, щодо характеру. Якщо ви не серйозно…

Тренч (щиросердо). Але ж я цiлком серйозно. Я хочу одружитися iз вашою дочкою, пане Сарторiюсе. Сподiваюсь, ви не маєте перешкод.

Сарторiюс (виявляючи поблажливiсть до Тренчевої сумирности з iнстинктового бажання виявити свою вищiсть i все ж зважаючи на те, що вiн — родич ледi Роксдейль). Поки що нi. Можу сказати, що ваша пропозицiя, на мою думку, дуже почесна й щира i робить менi особисто велику честь.

Тренч (приємно здивований). Тодi, сподiваюсь, ми можемо вважати, що справу влаштовано. Як це любо з вашого боку!

Сарторiюс. Стiйте, стiйте, докторе Тренчу. Такi справи не влаштовуються так нашвидко.

Тренч. Не нашвидко, нi. Звичайно, ще є рiзнi угоди й таке iнше. Але ж можна розглядати цю справу як влаштовану помiж нас, правда ж?

Сарторiюс. Гм! Бiльше ви нiчого не маєте додати?

Тренч. Тiльки те, що… що… Нi, я нiчого не маю сказати, крiм того, що я кохаю…

Сарторiюс (уриваючи йому). Що-небудь про вашу родину, примiром. Ви не передбачаєте нiяких заперечень з їхнього боку?

Тренч. О, це ж їх аж нiяк не обходить!

Сарторiюс (палко). Пробачте, мiй пане, їх це дуже й дуже обходить. (Тренч збентежується). Я вирiшив, що моя дочка не мусить вступати в таке оточення, де її не зустрiнуть з цiлковитою повагою, на яку вона заслуговує своєю освiтою i своїм вихованням (тут вiн трохи губить владу над собою i повторює, нiби Тренч заперечив йому), — я кажу, своїм вихованням.

Тренч (спантеличений). Ну, звичайно. Але що примушує вас гадати, що моя родина не вподобає Бланш? Адже мiй батько був молодший син, i я мусив обрати собi професiю, ну, як звичайно; отже, мої родичi не чекатимуть вiд нас пiдтримки; вони ж знають, що для нас це рiч неможлива. Навпаки, вони допомагатимуть нам, вони завжди пропонують менi це.

Сарторiюс. Не це мене цiкавить, любий мiй. Родини часто вважають за потрiбне обернутися спиною до тих нових членiв, яких вони визнають за не досить пристойних для себе.

Тренч. Але ж, запевняю вас, мої родичi анi крихти не чванливi! Бланш — ледi, i цього з них досить.

Сарторiюс (зворушений). Я радий, що ви так гадаєте. (Простягає руку. Тренч, здивований, бере її). Я сам так гадаю. (Вдячно потискує Тренчеву руку й пускає її). Так, докторе Тренчу, ви поводились прекрасно й ви не матимете причин скаржитися на мене. З грошима не буде нiяких труднощiв: ви матимете, скiльки забажаєте. Я ґарантую це. Але я мушу мати ґарантiю i для себе, що ваша родина приймає її як рiвну.