Розділ «Три неприємні п’єси»

Сарторiюс (дуже розважливо). Мої прибутки, пане, я одержую з оренди великої кiлькости нерухомого майна в Лондонi. Ледi Роксдейл є одна з головних власникiв його; а доктор Тренч має закладнi на деякi з цих земель, що з них, якщо не помиляюся, вiн одержує всенький свiй прибуток. По правдi, пане Кокене, я дуже добре обiзнаний iз справами й становищем доктора Тренча; i я давненько вже бажав познайомитись iз ним особисто.

Кокен (знов стає дуже люб’язний, але все ще допитливий). Який надзвичайний збiг! У якому кварталi мiститься це майно, ви казали?

Сарторiюс. У Лондонi, мiй пане. Керування ним вiдбирає в мене увесь той час, який я не присвячую звичайним справам свiтської людини. (Пiдводиться й виймає футляр з вiзитними картками). Зрештою, я покладаюсь на вас. (Залишає на столi вiзитiвку). Це моя адреса в Сурбiтонi. Якщо, на нещастя, трапилося б, пане Кокене, що це все призвело б лише до розчарування для Бланш, вона, мабуть, волiла б краще не зустрiчатись iз вами пiсля. Але якщо все повернеться на добре, як ми всi того бажаємо, в такому разi кращi друзi доктора Тренча хай будуть i нашi кращi друзi.

Кокен (встаючи й упевнено наближаючись до Сарторiюса, з олiвцем i з папером у руцi). Покладiться на мене, пане Сарторiюсе. Листа вже скiнчено т у т. (Вказує собi на лоба). За п’ять хвилин його буде скiнчено отут. (Показує на папiр, киває, щоб пiдсилити своє твердження, й починає походжати садком туди й сюди, пишучи й час од часу ляскаючи себе по лобi; всенький вигляд його показує надзвичайне iнтелектуальне напруження).

Сарторiюс (глянувши на свого годинника, кличе крiзь браму). Бланш!

Бланш (вiдповiдаючи здалека). Чого?

Сарторiюс. Час, моя люба! (Іде до table d’hote’у).

Бланш (ближче). Іду! (Повертається крiзь браму в супроводi Тренча).

Тренч (напiвпошепки, коли Бланш iде до table d’hote’у). Бланш, заждiть хвилинку. (Вона зупиняється). Ми маємо бути обережнi при вашому батьковi. Я мусив йому пообiцяти, що не вважатиму справу за влаштовану, аж доки не одержу звiсток вiд своїх з дому.

Бланш (холодно). О, я знаю. Ваша родина може заперечити проти мене, i тодi все скiнчено мiж нами. А вони майже напевне заперечуватимуть.

Тренч (стурбовано). Не кажiть цього, Бланш. Це звучить так, наче для нас це цiлком байдуже. Я сподiваюсь, що ви розглядаєте справу як улаштовану. Адже ви нiкому не давали нiяких обiцянок.

Бланш (серйозно). Нi, я теж дала обiцянку: я теж пообiцяла татовi. Але для вас я зламала свою обiцянку. Мабуть, я не така сумлiнна, як ви. І якщо справа ще не розглядається як влаштована незалежно вiд того, чи родина чи не родина, обiцянка чи не обiцянка, тодi краще нам порвати тут i зараз.

Тренч (у запалi пристрасти). Бланш, клянусь честю, родина чи не родина, обiцянка чи не обiцянка… (Офiцiант знову з’являється на входi до table d’hote’у, голосно калатаючи у свiй дзвоник). Проклятий галас!

Кокен (пiдходить до них, вимахуючи листом). Скiнчено, милий хлопче, скiнчено. За одним заходом з точнiстю до однiєї секунди.

Сарторiюс повертається.

Сарторiюс. Будь ласка, супроводiть Бланш до столу, докторе Тренчу! (Тренч веде Бланш до table d’hote’у). Чи вже листа скiнчено, пане Кокене?

Кокен (з авторською гордiстю, подаючи Сарторiюсовi своє писання). Ось! (Сарторiюс читає, поважно похитуючи головою з виразом цiлковитої згоди).

Сарторiюс (повертаючи писання). Дякую, пане Кокене. У вас перо справжнього письменника.

Кокен (виходячи разом з Сарторiюсом). Але ж нi, зовсiм нi. Трохи такту, пане Сарторiюсе; трохи знання свiту, трохи досвiду щодо жiнок… (Зникають в офiцинi).

Дія друга