Розділ «Три неприємні п’єси»

Кокен (приєднуючись до нього). Свята правда, свята правда! (Вони виходять, обговорюючи це глибокодумно. Бланш не ворушиться, щоб iти слiдом за ними. Вона чекає, поки вони з очей зникнуть, тодi стає проти Тренча, дивлячись на нього iз загадковим усмiхом, на що вiн вiдповiдає напiвсоромливою, напвсамовдоволеною посмiшкою).

Бланш. Гаразд. Отже ви нарештi таки зробили це.

Тренч. Так. Принаймнi, Кокен зробив це. Я ж вам казав, що вiн влаштує це. Де в чому вiн просто старий дурень, але вiн має багато такту.

Бланш (примирливо). Такту! Який там такт? Це простiсiнька цiкавiсть. Цiкавi люди завжди спритно встрявають у розмови з незнайомими людьми. Чому ви самi не заговорили з моїм батьком на пароплавi? Адже вам не потрiбно було нiяких репрезентувань, щоб заговорити до мене.

Тренч. Я, власне, не мав особливого бажання розмовляти з ним.

Бланш. Здається, вам не спало на думку, що цим ви ставите мене у фальшиве становище.

Тренч. О, я й зараз не бачу цього. Та й до того ваш батько така людина, що до нього не легко взятися. Звичайно, тепер, коли я вже знайомий з ним, я бачу, що вiн дуже люб’язний, але ж чого коштувало спершу з ним познайомитись!

Бланш (нетерпляче). Всi лякаються тата, не знаю, справдi, чому. (Сiдає знову, трошки сердита).

Тренч (нiжно). Але ж тепер, здається, все гаразд, прада ж? (Сiдає близько неї).

Бланш (гостро). Не знаю. Звiдки б менi знати? Ви не мусили говорити до мене тодi, на пароплавi. Ви гадали, ясама, бо (з фальшивим пафосом) я була без матерi.

Тренч (заперечуючи). Але ж чекайте! Це ж ви заговорили до мене. Я справдi був аж надто радий такiй нагодi; але присягаюсь, я б i очей би не звiв на вас, якби ви не дали менi приводу.

Бланш. Я лиш спитала вас про назву замку. В цьому не було нiчого непристойного для дами.

Тренч. Але ж, ясна рiч. Що це ви справдi? (З поновленою нiжнiстю). Ну, а тепер все гаразд, правда ж?

Бланш (стиха, з лукавством позираючи на нього). Чи справдi?

Тренч (зненацька стає соромливий). Я… Я гадаю, так. До речi, що ж церква св. Аполiнарiя? Адже ваш батько чекає на нас?

Бланш (стримуючи обурення). Прошу не затримуватись задля мене, якщо ви бажаєте побачити її.

Тренч. А ви хiба не пiдете?

Бланш. Нi. (В поганiм настрої одвертає своє обличчя).

Тренч (стривожено). От тобi й маєш: ви знову образились? (Вона дивиться на нього деякий час задумливо, з тьмяним докором в очах). Бланш! (Вона спалахує гнiвом, до того ж перебiльшеним i цим лякає його). Пробачте, що я зву вас вашим iм’ям, але… е-е… (Вона виправляє свою помилку, красномовно змякшуючи вираз свого обличчя. Вiн вiдповiдає на це вибухом почуттiв). Ви ж не образились, правда? Я ж був чомусь певний, що ви не образитесь! Бачите… Я не уявляю собi, як ви поставитесь до цього; це мусить видатись вам страшенно несподiваним; але умови не дозволяють… i справдi, менi аж надто бракує такту. (Вiн дедалi бiльше заплутується, не помiчаючи, що вона ледве здатна стримувати нетерплячiсть). От, якби це Кокен…

Бланш (нетерпеливо). Кокен!