Розділ «Три неприємні п’єси»

Вiвi (трохи злiсно). Я гадаю, що моє життя в майбутньому зовсiм не буде зв’язане нi з ним, а нi з ким iншим з тих старих приятелiв моєї матерi, може тiльки опрiч Преда. А яка ваша думка про мою матiр?

Френк. Щира й одверта думка?

Вiвi. Так, щира й одверта.

Френк. Вона має веселу вдачу. Але вона хитра, дуже хитра. А Крофтс? Ой лишенько, що за проява!

Вiвi. Що за люди, Френку!

Френк. Що за компанiя!

Вiвi (з нестриманою огидою). Якби й я була така, якби я теж була така дармоїдка, що переходить вiд однiєї страви до другої, без мети, без волi, без думок, то я б розрiзала собi артерiю й зiйшла кров’ю, не повагавшись нi на хвилину.

Френк. Що ви кажете? Нiзащо в свiтi! Навiщо їм морочити себе працею, коли вони можуть обiйтися без цього? Я б i сам хотiв мати таку щасливу долю. Що менi бридко, так це — їхня зовнiшнiсть: якi нечупарнi, неохайнi люди.

Вiвi. А ви гадаєте бути кращим, нiж Крофтс, коли постарiєте й не будете працювати?

Френк. Авжеж, гадаю, й далеко бiльше. Не вичитуйте менi нотацiй, Вiвiанчику; отже, ваш хлопчик непоправний. (Пестячи, простягає руки до її обличчя).

Вiвi (з силою вiдпихає його руки). Геть! Сьогоднi Вiвiанчик зовсiм не має настрою гратися зi своїм хлопчиком.

Френк. Якi ви сердитi!

Вiвi (тупнувши ногою). Будьте серйознi. Я цiлком серйозна.

Френк. Добре, побалакаймо по-вченому. Панно Ворен, ви певно чули: найвидатнiшi дослiдники погодилися, що майже всi нещастя сучасної цивiлiзацiї походять вiд того, що найкращi пориви кохання замолоду морять голодом. Отак i менi...

Вiвi (перепиняє). Ви починаєте набридати. (Вiдчиняє внутрiшнi дверi). Нема ще мiсця для Френка? Вiн скаржиться, що його морять голодом.

Панi Ворен (з їдальнi). Авжеж, мiсце є (з брязкотом вiдсуває ножi та склянки). Ось тут, поруч зi мною. Просимо до столу пана Френка.

Френк (проходячи повз Вiвi, стиха). Стережись, Вiвiанчику. Твiй хлопчик вiддячить тобi за це. (Іде в їдальню).

Панi Ворен (з їдальнi). Ти теж iди, Вiвi, моя дитинко. Ти певно зголоднiла. (Увiходить, за нею йде Крофтс i з пiдкресленою пошаною розчиняє перед Вiвi дверi. Вона проходить, не глянувши на нього; вiн зачиняє за нею дверi). Хiба ви вже скiнчили, Джордже? Адже ж ви нiчого не їли.

Крофтс. Бо я хотiв тiльки пити. (Встромивши руки в кишенi, починає походжати по кiмнатi, неспокiйний i похмурий).

Панi Ворен. А я так не вiд того, щоб попоїсти. Але ж скибочки печенi, що прохолола, сиру та салати — трошечки замало. (Зiтхає напiвголодна й лiнивим рухом сiдає при столi).