Розділ «Три неприємні п’єси»

На луцi з-за котеджу з’являється якийсь чоловiк. Це людина артистичного вигляду, що ледве переступила середнiй вiк, по-буденному, але старанно вдягнена, чисто, окрiм вусiв, виголена, з палким i чулим обличчям i дуже приємними й делiкатними манерами. В чорному шовковистому волоссi сивi пасма. Чорнi вуса й сивi брови. Здається, вiн шукає дороги. Вiн заглядає крiзь тин, уважно оглядає мiсцевiсть i помiчає молоду панну.

Чоловiк (здiймаючи капелюха). Вибачте, чи не можете ви сказати, як пройти до котеджу панi Елiсон?

Панна (звiвши очi вiд книжки). Це ж i є котедж панi Елiсон. (Знову береться до працi).

Чоловiк. Справдi? То дозвольте менi спитати, може, це ви панна Вiвi Ворен?

Панна (уривчасто вiдмовляє, повернувшись на лiктi, щоб краще його побачити). Я.

Чоловiк (боязко й лагiдно). Боюсь, що я вас потурбував... мене звуть Пред. (Вiвi раптом кидає книжки на стiлець i вискакує з гамака). О, прошу, не турбуйтесь.

Вiвi (крокує до ворiт i вiдчиняє їх перед ним). Увiходьте, пане Преде. (Вiн увiходить). Рада вас бачити. (Простягає руку й рiшуче й щиро стискує його пальцi. Вона являє собою привабний тип свiдомої, здатної й добре освiченої молодої жiнки заможного класу. Вiк — 22. Моторна, сильна, рiшуча, знає собi цiну. Вбрана просто, по-буденному, але охайно. На поясi висить ланцюжок з причепленими до нього самописним пером, ножем для рiзання паперу тощо).

Пред. Ви дуже ґречнi, панно Ворен. (Вона з силою грюкає ворiтьми. Вiн iде до середини садка, розминаючи пальцi, що трошки заклякли вiд її привiтання). А ваша мати приїхала?

Вiвi (шпарко, нiби почуваючи в його словах якийсь напад на себе). Хiба вона має приїхати?

Пред (здивовано). Ви не чекали на нас?

Вiвi. Нi.

Пред. От тобi й маєш! Сподiваюсь, я не помилився на днi. Оце так утнув штуку, якраз цього й слiд було вiд мене чекати! Ваша мати умовилася зо мною, що вона приїде сюди з Лондона, а я приїду з Горшема, щоб познайомитися з вами.

Вiвi (зовсiм не рада). Вона приїде? То її давня звичка: вона хоче заскочити мене несподiвано й подивитися, що я тут роблю, коли її немає. Либонь, цими днями я дуже здивую мою матiр, якщо вона й надалi таке вироблятиме зо мною, не питаючи моєї згоди. Вона не приїхала.

Пред (збентежений). Менi дуже шкода.

Вiвi (вiдкидаючи геть невдоволення). Це ж не ваша провина, пане Преде, правда? Я рада, що ви приїхали, повiрте менi. Ви єдиний з приятелiв моєї матерi, кого я просила її привезти до мене.

Пред (заспокоєний i радiсний). Ви надто добрi, панно Ворен.

Вiвi. Ходiмо до господи. Чи, якщо хочете, сядьмо тут i побалакаймо.

Пред. Краще тут, з вашого дозволу.

Вiвi. Тодi я пiду й принесу вам стiльця. (Вона йде до ґанку по дачний стiлець).

Пред (iде за нею). О, прошу, прошу. Дозвольте менi. (Хоче вiдiбрати в неї стiльця).