Розділ «Три неприємні п’єси»

Чартерiс. І потiм, у вас є теорiя, що добре одружитись iз Джулiєю.

Парамор. Так — у певному розумiннi.

Чартерiс. Так ось, ця теорiя теж, мабуть, буде вiдкинута ранiш, нiж ви постарiєтеся ще на один рiк.

Парамор. Який ви завжди цинiчний, Чартерiсе!

Чартерiс. Не звертайте уваги. Це надзвичайно негарно з вашого боку сподiватись, що ваша печiнкова теорiя правдива, бо це однаково, що сподiватись, що Крейвен сконає у муках. (Параморовi це видається за парадоксальнiсть, але ж вражає його). Але зате гуманно i любо з вашого боку сподiватись, що ваша теорiя щодо Джулiї правдива, бо це однаково, що сподiватися для неї щастя довiку.

Парамор. Я вiрю в це всiєю душею. (Виправляючись). Я хочу сказати, всiєю своєю функцiєю вiри.

Чартерiс. Тодi, якщо обидвi теорiї зарiвно науковi, то чому б вам, як людинi гуманнiй, не присвятити себе тому, щоб справдити приємну теорiю, а не злощасну?

Парамор. Але ж як?

Чартерiс. Я вам зараз скажу. Ви гадаєте, що я захоплююсь Джулiєю. Це так i є, але я захоплююсь кожною жiнкою, а тому я не йду до лiчби. Крiм того, якщо ви спробуєте проробити науковий дослiд i спитати її, чи любить вона мене, вона скаже вам, що ненавидить i зневажає мене. Тож я, виходить, не беру участи в змаганнi. Отже, я, як i ви, вiрю, що вона буде щаслива, вiрю всiєю своєю... як це ви були назвали свою душу?

Парамор (нетерпляче). О, кажiть далi, кажiть далi, кiнчайте, що ви хотiли сказати.

Чартерiс (зненацька виявляючи цiлковиту байдужiсть i безтурботно пiдводячись). Я не знаю, що менi ще й сказати. Я б на вашому мiсцi запросив би Крейвенiв на чай до себе, на честь врятування полковникового вiд жахливого вироку. До речi, якщо ви вже прочитали «Британський Медичний Журнал», я б з охотою проглянув, як вони там розтрощили вашу теорiю.

Парамор (здригаючись i теж пiдводячись). О, певна рiч, якщо маєте охоту. Я не заперечую. (Бере «Журнал» з полицi). Я припускаю, що iталiйськi дослiди, очевидно, спростовують мою теорiю. Але, будь ласка, пам’ятайте, що сумнiвно — дуже сумнiвно, — чи можна будь-що довести дослiдами над тваринами... (Передає Чартерiсовi «Журнал»).

Чартерiс (беручи його). Це не має значення, я не збираюсь робити жодних дослiдiв. (Вiддаляється до нiшi праворуч од Ібсена, по дорозi пiдхоплюючи драбинку й ставлячи її так, щоб вона прислужилася пiдставкою для нiг, i, збираючись читати, умощується на канапi, спиною до кута камiнного карниза. Парамор пiдходить до дверей їдальнi й намiряється облишити бiблiотеку, коли здибується з Ґрейс, що саме входить).

Ґрейс. Як живеться, докторе Параморе? Дуже рада вас бачити. (Потискують руки).

Парамор. Щиро вдячний. Сподiваюсь, цiлком здоровi?

Ґрейс. Спасибi, цiлком. У вас перевтомлений вигляд. Нам слiд бiльше дбати про вас, докторе.

Парамор. Ви дуже добрi.

Ґрейс. Це ви надто добрi — до ваших пацiєнтiв. Ви офiруєте себе. Треба трохи одпочити. Давайте побалакаємо трохи, — розкажiть менi про новi науковi винаходи i порадьте, що менi читати, щоб не вiдставати вiд сучасности... А втiм, може, ви зайнятi?

Парамор. Нi, зовсiм нi. Я просто в захопленнi. (Входять у нiшу лiворуч од Ібсена й сидять там, дуже конфiденцiйно розмовляючи напiвголосом).

Чартерiс. І як вони всi люблять докторiв! Докторовi вони все можуть казати. (Джулiя повертається. Вiн знiмає ноги з драбини й сiдає). А диви! (Джулiя блукає по кiмнатi з того боку, де вiн, очевидно, когось шукаючи. Чартерiс пiдкрадається до неї.)