Розділ «Дата Туташхіа роман»

Не маю сумніву, Зарандіа вже обмірковував подробиці майбутніх операцій, коли намісник спитав його:

— Сподіваюся, добродію Зарандіа, ваш двоюрідний брат Туташхіа виявиться в полі вашої уваги і ваших дій?

Зарандіа спокійно відповів:

— Безперечно, ваше превосходительство! Щиро кажучи, він породжує в мені азарт. Дата Туташхіа—  гідний противник... Дуже розумний, сміливий, обдарований багатою інтуїцією.

Намісник одвів очі — замилувався пейзажем за відчиненим вікном.

— Прекрасно! — вигукнув Сахнов.— Окрім усього... окрім усього, добродій Зарандіа гідний бути представленим до чергового чину. Новий підвідділ «Кілікія» очолить теж добродій Зарандіа. Призначте йому жалування за рахунок імперського управління. Це підбадьорить його, сповнить-його завзяттям. Куратором нового підвідділу буду я.

На знак згоди стриманим напівуклоном Зарандіа подякував полковникові, але перспектива кураторства з боку Сахнова вочевидь була йому не до душі.

Намісник нарешті одірвав очі від пейзажу й промовив:

— Панове! Нашу нараду закінчено!

Зарандіа не гаючись устав, щоб шанобливо попрощатися. Намісник жестом зупинив його і подав руку. Це означало, що віднині в палаці намісника його величності на Кавказі Зарандіа буде прийнятий як особа близька й бажана. Офіцер сприйняв цю шану із стриманою вдячністю. Та досить було Зарандіа залишити кабінет, як намісник витяг хустинку й витер руку, яку щойно потис справжній автор «Кілікії»!

Наслідки цієї наради не забарилися виявитись. Через місяць намісник і справді одержав особливі повноваження, ми створили новий підвідділ, і його начальник Мушні Зарандіа розгорнув діяльність з усією енергією, на яку був здатен. Лише в міру потреби я говоритиму про канву його дій. Значно більшою мірою турбували мене моральні принципи дій Зарандіа, бо вивчення їх наближало мене до розуміння моральних принципів дій Дати Туташхіа. Усе це було для мене швидше захопленням, капризом, аніж заняттям, зумовленим службовим обов’язком. У моїй свідомості зіткнулися два протилежні моральні принципи, і це несподівано вплинуло на моє особисте життя. Та простежимо за подіями, не порушуючи їх послідовності.

Так уже ведеться на світі, що життя людини вимірюється сумою вчинків, більш чи менш значних. Кожен з нас безперервно діє, створює і руйнує, неодмінно знаходячи всім вчинкам моральну підставу. Споруда наших справ тримається на фундаменті власної моральності: одні спочатку діють, а потім підшукують своїм діям виправдання або вигадують їх, якщо нічого путящого не пощастило підшукати. Другі, побоюючись закону або громадської думки, ретельно маскують свої погані вчинки, накидаючи на них запинало благородства й безкорисливості. Треті спочатку обміркують свій крок і узгодять його зі своїми моральними переконаннями — і лише тоді дозволять собі діяти або, навпаки, стриматися від дії. Та трапляються люди, яким не треба ні обмірковувати заздалегідь своїх вчинків, ні узгоджувати їх зі своїми моральними уявленнями, пі підшукувати їм виправдання — їхні вчинки й так сповнені добра і правди. Я маю на увазі при цьому одну операцію, яку провів Мушні Зарандіа саме тоді, коли він створював свою систему поширення чуток і збирання відомостей та новин. Цю справу Зарандіа здійснював ось так: у кожному повітовому місті чи великому населеному пункті на Кавказі перебував чиновник нашого відомства, завданням якого було поширювати чутки. Конспірації дотримувано дуже ретельно, і про нові функції свого співробітника місцеве начальство нічого не знало. Той чиновник підлягав тільки Зарандіа і поширював відомості, одержані лише від нього. А ще по одному співробітникові Зарандіа підібрав для збирання відомостей, які безпосередньо мали надсилати йому в підвідділ. Таємницю існування цих агентів теж приховували від місцевого начальства. Отак два співробітники того самого відомства діяли незалежно один від одного. Напевно, вони були знайомі, бо повіт — арена не дуже широка, та що вони кільця одного ланцюга,— про це навіть і гадки не мали. Механізм збирання чуток досить простий, надійний і застрахований від ускладнень. Щоб привести його в рух, досить двох пліткарів. Навпаки, поширення чуток — справа, що потребує підходу, надзвичайно делікатна; зробити своїм агентом когось з простолюду не можна, бо на запитання співрозмовника, де він дізнався про новини, йому доведеться називати джерело; не буде ж він казати, що, мовляв, я агент і мені наказано поширити таку й таку чутку. Уплутувати в цю справу інтелігентів — небезпечно; психологічне амплуа кожного другого інтелігента — фрондерство, і тому важко вберегтися від розголошення й скандалу. Лишається нечисленна каста вірнопідданих, яким місцеве населення не довіряє. Та основне лихо в тому, що розумовий діапазон цих фанатиків режиму, як правило, вільно вміщується в короткій відстані між наївністю і дурістю. Довірити їм серйозну справу може змусити лише крайня необхідність. Чиновник, котрий поширює чутки, не може обійтися без п’яти-шести надійних і добре підготовлених агентів. Усе це було мені ясно з самого початку. Я чекав, що Мушні Зарандіа розв’яже цю проблему якнайпростіше — добре заплатить, тобто добере підхожих для справи людей із збіднілого дворянства, але цього не сталося.

Коли настав час діяти службі чуток, Зарандіа доповів мені, що все готове і можна зробити першу спробу. Я спитав його, скільки коштуватиме нам винагорода агентів. Фінансовий бік важив немало: утримання ста — ста п’ятдесяти агентів у тридцяти повітах могло коштувати нам близько ста тисяч карбованців на рік. Добитися таких великих позик було дуже важко.

— Ваша ясновельможність,— сказав Зарандіа,— плата за поширення чуток не перевершить поштових витрат. Доставка зібраних відомостей не коштуватиме ані копійки, бо доповідні записки з місць надходитимуть через фельд’єгерів, що перебувають на постійній службі.

— Цікаво! Ви збираєтеся пересилати свої матеріали звичайною поштою?

— Саме так! — підтвердив Зарандіа.— Версія, яка має бути поширена, надсилатиметься резидентові під виглядом листа від близького друга, надісланого рекомендованою поштою. Навіть потрапивши до чужих рук, ця кореспонденція не зможе зашкодити нашій справі. Навпаки, вигаданий адресат зробить нам послугу, якщо розбовкає зміст листа. До того ж лист надсилатиметься в двох екземплярах, і резидент муситиме підтвердити його одержання.

— Зрозуміло,— мовив я.

Запала мовчанка. Я міркував про те, що всі талановиті винаходи в галузі техніки, всі великі політичні й воєнні перемоги, високі витвори мистецтва відзначаються одним — простотою! Я починав розуміти й те, що цей чоловік і думати не думав розв’язувати свої завдання складним і хитромудрим способом. Він мав простий, світлий розум — і створював він прості, ясні плани. Його переселення з акцизу в жандармерію мало під собою просту і тому міцну філософську основу. У моїй пам’яті ожили всі хитромудрі професіональні способи, що їх відкрив Зарандіа, все, що прославило його серед колег і забезпечило блискуче просування вгору... Усі ті способи — кожен зокрема і всі разом — були класичним взірцем простоти! Мене опала нудьга; і досі не можу зрозуміти — чому. Байдужно й мляво я спитав, які люди служать агентами в наших резидентів.

— Здебільшого — зрадливі жінки. Зрідка — зрадливі чоловіки!

— А чим вірні вас не влаштовують?