Розділ «Дата Туташхіа роман»

— Зовсім нічим, але вони, як правило, сидять удома і виховують дітей. Інша річ — зрадливі жінки. Щоб потеревениш і взнати новини, вони за день побувають у чотирьох-п’яти домах,— сказав Зарандіа.

— Хіба в гості ходять лише зрадливі жінки?

— Я запевняю вас, ваша ясновельможність, що з десяти вірних жінок по гостях любить бігати одна, а з десяти зрадливих дев’ять вважають за краще проводити набагато більше часу в чужій сім’ї, аніж у себе дома.

— Легковажна публіка!.. Спиратися на неї в такій серйозній справі, мені здається, нерозсудливо.

— Легковажна публіка?.. Пристрасть зрадливих жінок до теревенів і пліток, як на мою думку, не така вже й невинна і безцільна. Їм завжди доводиться перевіряти: чи надійно тримаються їхні інтимні таємниці. Не виключено, що я помиляюся, та для нашої служби важливе інше: найперше те, що жінки вони зрадливі й що вони справді люблять ходити в гості й крутитися в товаристві. Їхня невірність полегшує зближення з ними, їхня любов до світських розваг відкриває широке поле для поширення потрібних нам чуток.

У цьому Зарандіа мав цілковиту слушність, і не лише виходячи з тих міркувань, які сам він і виклав, а тому, що страх, коли б її любовний зв’язок не був розголошений, змушує завербовану жінку виконувати наші завдання сумлінно, а зізнатися про зв’язок з жандармерією її не змогла б примусити навіть свята інквізиція. Це надавало нам певності з погляду перспективи нашої справи, але разом з тим наш досвід агентурної роботи з жінками був надто малий, та й сам я внутрішньо не був готовий до неї. Залучення жінок до важливої справи непокоїло мене, і, ніби жартома, я сказав Зарандіа:

— У вчиненому вами, добродію, можна вбачати женоненависництво, що дійшло до садизму! — І додав уже серйозно: — На жаль, наша віра в бога протягом останніх віків не змогла нічим збагатити людського духу. Вона лише силкується зберегти колишні завоювання, протистояти жорстокості, безсердечності й злості. Обов’язок кожного, хто хоче служити добру,— зуміти підпорядкувати свою діяльність найвищій меті, яка тільки доступна людині: не скривдити, не обібрати, не принизити духу — ні в самому собі, ні в ближньому своєму. В тому, що це найперше призначення нашої з вами служби, я впевнений. А ви?

Мій підлеглий слухав дуже уважно. Його безмежно вразило, що істинами, які, здавалося, відкривалися лише йому самому, оперував інший, і це був не хтось там, а шеф жандармерії.

— Мені, ваша ясновельможність, не зовсім зрозумілі причини ваших побоювань,— промовив Зарандіа не без чемності.

— Не зрозумілі? — Я глянув йому прямо у вічі, намагаючись зрозуміти, чи насправді він не розуміє, чи лукавить. Та надто вже спокійним видавався він, і я не став міняти тону: — У ваших агентів, що їх постачає краща половина роду людського, дівочі мрії про щастя й безжурне майбуття обернулися зрадою чоловікові. Дуже шкода, але це звичайна доля. Сказано: «Не чини перелюбу!», але гріх солодкий, а тим паче гріх таємного кохання. Бідолаха затиснута в лещата — її мучить сумління і зваблює насолода гріха. І ось з’являється сатана в образі вашого резидента і, обіцяючи не розголошувати скандальної таємниці, на заміну цього змушує її поширювати брудні чутки. Тепер вона подвійно грішна і вдесятеро вимучена. У цих зрадливих жінок — майже в усіх — є діти. Що може дати їм мати, ввергнута в бруд, спустошена зрадництвом? Як же їй виховувати дітей? Скільки мають ваші резиденти таких агентів?

— Сто тридцять три, ваша ясновельможність.

— Сто тридцять три матері та їхніх дітей, певно, сотень чотири-п’ять! Підрахуйте, один наш порух — і розтоптана гідність шестисот душ. І це метод!.. Боже мій, ніколи не думав, що доведеться перераховувати зрадливих жінок, котрі живуть на Кавказі!..

Зарандіа засміявся. Я був такий збуджений своїми думками, що теж засміявся, несподівано для самого себе.

— Ваша ясновельможність! — мовив Зарандіа.— Усі ті дами пащекують задля власної втіхи, і самі того не відаючи, мимоволі роблять нам послугу. Їхні зради допомагають нашим резидентам ближче познайомитися з ними, але не було жодного випадку, щоб їх змушували або шантажували. Щодо цього я наклав якнайсуворішу заборону, і, як мені відомо, ніхто її не порушував. Наші резиденти домоглися близьких, дружніх стосунків з потрібними нам людьми — ось і вся вигода. А щодо поширення чуток і збирання відомостей, то це відбувається само собою, швидко й нікого не зачіпаючи. Розмовляючи з жінкою, котру він узяв на приціл, резидент ніби між іншим скаже новину, яку треба розголосити. Через два-три дні ця новина відома вже в кількох домах. Слуги цих домів і всякий набрід, що годується біля заможних сімей, виносять цю новину на вулицю, в юрму, і коло розголосу новини розширюється безмежно. А що стосується збирання відомостей, то тут нема про що й говорити: заткни вуха, плітка вповзе в тебе через ніздрі, й другому резидентові лишається тільки скрипіти пером.

Тепер переді мною постала зовсім інша картина. Нову тактику Зарандіа можна було порівняти з використанням енергії вітру.

— Чудово все придумано, Мушні,— сказав я. Дружня фамільярність, яку я дозволив собі, була рівнозначна нагороді. А Зарандіа й справді був гідний нагороди.— Я гадав, що тільки гроші дадуть змогу нам упоратися з вашим завданням.

— Мені це й на думку не спадало, ваша ясновельможність, але тепер, поки ми говорили з вами, я зрозумів, що гроші тут і не могли нічого вирішувати. Розраховувати на них у такій справі було б так само безглуздо, як розраховувати на чоловіче посередництво. Чоловіки живі вірою, а не хлібом єдиним. Один із стовпів цієї віри — честь і незаплямованість престолу та його установ. А коли під покровом святості справжнього мужчину приневолюють до зради, віра починає хитатися, моральний грунт випливає з-під ніг, і хоч би якою солідною була винагорода, руйнування віри в святість правопорядку вже не зупиниш. Моральність людини, котра прилучилася до нашої роботи, підточена, а неморальна людина заради свого щастя йде на все, і щонайперше, прямо чи в обхід, — сама починає підточувати державні основи. А наше призначення й покликання — боротися проти цього, — закінчив Зарандіа свою думку.

...Ніде із золотом не поводяться так дбайливо і ощадливо, як на монетному дворі. Якщо в кожній з випущених монет золота виявиться більше або менше, як має бути, хоч на одну соту частку золотника, розміри викликаної цим катастрофи неможливо ні передбачити, ні навіть уявити собі. Служба, покликана охороняти державні основи, моральність і гідність підданих повинна вважати основним предметом свого піклування. Дбайливо й бережно ставитися до них — найперша необхідність. Це звучить ніби парадоксально, але для втаємничених — елементарна істина. Тому я завжди приділяв велику увагу діловим і моральним якостям моїх підлеглих. Про Зарандіа я вже говорив вище. Він ніколи не аналізував вчинків, які мав зробити, і не підшукував виправдання уже вчиненому, а все ж таки кожен його крок виявлявся єдино правильним. Я звернув увагу на цю особливість, притаманну йому, ще першого року його служби під моїм началом, але ж не можна уявити собі, щоб людина, яка діє імпульсивно, інтуїтивно, жодного разу ніде не спіткнулася.

— Добродію Зарандіа, ви сказали, що моральні основи ваших дій ніколи вас не турбували. Це правда?

— Звичайно. І за всіх інших життєвих обставин я над цим не розмірковую. Думаю я лише про те, що треба зробити, а який спосіб при цьому обрати, підкаже інтуїція. Те, що підказує інтуїція, мені й на думку не спадає звіряти з моральними нормами. Продиктоване інтуїцією, напевно,— уже без мого втручання — перевірене моєю моральністю,— мовив Зарандіа.