Розділ «Дата Туташхіа роман»

— Ні, пане полковнику!.. Я прошу дозволити добродієві Зарандіа взяти участь у нашій нараді й висловити свої міркування! — сказав я холодно.

Я наполягав на цьому, маючи ось що на увазі:

Зарандіа належав до людей, котрі щодо кожного випадку мають свою думку і здатні скласти розумний план дій. До того ж план Зарандіа бував завжди вдалий і передбачав дії досить енергійні, хоч були в ньому і ризик, і дивацтво, і незвичайність,— тому людям недалеким або таким, що мало зналися на справі, він видавався часом сумнівним і навряд чи здійсненним. Зарандіа знав це. Ось чому свій план він звичайно — і, треба сказати, досить безсоромно — приписував найвизначнішій особі з учасників обговорення, маючи на оці, що вплив тієї особи піднесе його план на висоту, яка самому Зарандіа поки що не доступна. У такий спосіб Зарандіа завойовував для свого плану прихильність визначної особи, і доля плану вирішувалася щасливо, бо впливова особа охоче й швидко починала вважати себе справжнім автором хитромудрого плану. Те саме проробляв він зі мною — і не раз. Мушу признатися, я легко піддавався омані через просту людську властивість: у глибині нашої душі завжди жевріє думка чи зачаток її з приводу предмета, який уже колись привернув нашу увагу, і коли зовсім інша людина раптом висловить цю думку, виразно її сформулювавши, нам вона може видатися істиною вже знайомою, до того ж істиною, яку встановили саме ми.

З перших слів Мушні Зарандіа я зрозумів: план у нього готовив, і Сахнову визначена роль його псевдоавтора. З однаковою цікавістю став я стежити і за викладом плану, і за тим, як уготовувалася пастка Сахнову.

Не встиг полковник і слова сказати, як намісник попросив Зарандіа не переривати своєї думки.

Ніяково всміхнувшись, Зарандіа відповів йому шанобливим і разом з тим вдячним нахилом голови.

— Пан полковник,— почав він,— найголовнішим у нашій справі визначив викорінення тієї підтримки, яку бандит має серед населення, широко користуючись його допомогою і співчуттям. Думка папа полковника природна й справедлива, оскільки це і є найскладніша і найважча проблема. І все ж таки її можна розв’язати, якщо залучити до справи людей досвідчених і вмілих. Перекладені на мову практичних дій, думки пана полковника складаються в таку формулу: викорінення довіри й допомоги бандитові з боку населення шляхом компрометації самого бандита. Наступний етап — примирення бандита з властями. І нарешті — залучення його на службу до нас з подальшим використанням у боротьбі проти інших бандитів.

Якщо я правильно зрозумів папа полковника, наші дії, що випливають з цієї формули, йтимуть у такій послідовності: поширення компрометуючих чуток, які ми виробимо розумно й тонко; така сама далекоглядна й тонка імітація дій бандита, спрямованих нібито проти простого люду: залякування, шантаж, пограбування, убивство невинних жертв та інші дії, які мають заплямувати бандита в очах народу й перетворити його в уявленні народу з героя на негідника. Кінець кінцем перед нами постане людина, обеззброєна й пригнічена, котра або ж здасться нам добровільно, або прийме умови примирення, які ми запропонуємо. Можливо також, що її передасть нам з рук у руки якась завербована нами людина, котра зробить це без особливих зусиль і докорів сумління. Все це, звісна річ, вимагатиме тривалої і копіткої праці, а не станеться відразу й не буде одноразовою кампанією. Треба також пам’ятати, що перед деякими бандитами і цей метод виявиться безсилим, але, як полюбляє нагадувати його ясновельможність граф Сегеді, винятки лише підтверджують правило, і розумність нашого правила теж буде підтверджена. На цьому, панове, завершується перше коло нашого заходу.

Тепер про послідовність наших дій у другому колі: ордер намісника про помилування буде прощенням злочинів, вчинених у минулому, а не гарантією майбутньої недоторканості. Новий злочин, вчинений бандитом, звичайно, поставить його перед новою відповідальністю. Інспірування злочину з подальшим вербуванням злочинця, котрий попався в пастку, і використання його в наших інтересах, за умови вмілого підходу, не таке вже й важке завдання. Коли пан полковник пропонував залучити до справи вмілих і досвідчених людей, він, безперечно, мав на увазі саме це джерело поповнення наших сил. Залишається розкрити ще двоє положень, які були в міркуваннях пана полковника й пов’язані між собою: оскільки методу, запропонованого паном полковником, ми в боротьбі з бандитами ще не застосовували, а він надзвичайно своєрідний, необхідно боротьбу з бандитизмом зосередити саме в руках жандармерії.

Так зрозумів я програму дій, що її продиктував нам пан полковник. Вона неминуче вимагає, щоб намісникові його величності на Кавказі було надано особливі повноваження. На закінчення хочу сказати, що з планом пана полковника я цілковито згоден і участь у його здійсненні вважатиму за честь для себе.

Мушні Зарандіа змовк.

Лише в першу мить Сахнов трохи розгубився, почувши, що він — автор не відомого йому плану. Подальші міркування Зарандіа він уже вислуховував, як учитель вислуховує визубрену відповідь відсталого учня, і тільки-но Зарандіа закінчив, він зразу ж узяв менторський тон:

— Панове! Тепер, сподіваюся, ви зрозуміли, чому ми не клопотали перед його імператорською величністю про надання особливих повноважень намісникові на Кавказі. Міністр внутрішніх справ, шеф жандармів і я особисто не мали плану, здійснення якого потребувало б особливих повноважень. Ніші, коли я вивчив справу, її обсяг і подробиці стали зрозумілі і, як ви могли переконатися, визрів навіть план дій. Сподіваюся, він дістане схвалення й буде здійснений.

Нахабство Сахнова перевершило всі мої сподівання. Такого зухвальства, сказати по щирості, мені не доводилося бачити.

— Я обіцяю вам,— вів далі полковник,— що намісник його величності на Кавказі одержить невдовзі такі повноваження. Лишається поміркувати ще про дві речі. План має дістати свою назву, зміст якої буде доступний лише кільком довіреним особам...— Сахнов на якусь мить задумався й сказав:— Так, мабуть, це підходить... «Кілікія»! Мені пригадується, Юлій Цезар подібними заходами переміг кілікійських піратів. Отже, «Кілікія»! Тепер, панове, прошу вас назвати мені ім’я того чиновника, що керуватиме здійсненням плану.

Ох і потішився б той, хто в цей час спостерігав би за мною і намісником; це було більше, ніж шок... Мені здавалося, я втрачаю свідомість. Мозок відмовлявся перетравлювати таку мішанину протилежностей: бузувірська спритність, якнайстрункіша логіка і... несосвітенна глупота. Нарешті порушив тишу намісник:

— Вельмишановний Юлій Цезар не обмежував себе у виборі засобів...— промовив він сам собі. Потім, ніби розмірковуючи над запитанням, звернувся до мене: — Ваша ясновельможність, кого могли б ви запропонувати панові полковнику?

— Офіцера особливих доручень нашого відомства, пана Мушні Зарандіа.

— Я згоден з вами,— не гаючи ані хвилини, сказав намісник.— Чекаю на ваше письмове подання.

— Якщо ви так хочете, я не заперечую,— Сахнов зробив жест, що означало великодушну згоду.