Розділ «Дата Туташхіа роман»

Так було вибудовано перший кут трикутника.

Далі. На відміну від піратів Ража Сарчимеліа не закопував награбованого на безлюдному острові і не ховав «у великій Каспській скелі», як Арсен Одзелашвілі. Та жила тоді в Сухумі грекиня Євтерпія Тріандофіліді, самотня жінка років сорока, досить бідна й страшенно жадібна. Вона будь-що хотіла розбагатіти й перетворилася поступово на кровожерну лихварку. Ще до того, як Сарчимеліа вперше спіймався на злодійстві, вона приймала від нього «темний» товар, скидаючи од виручки в кращому випадку третину, а то й чверть. У купівлі-продажу краденого так заведено споконвіку... Можна з певністю сказати, що кращі ідеї й плани осявають злодіїв, грабіжників і комерсантів на засланні. Відбувши покарання, Ража Сарчимеліа відніс приховані гроші Тріандофіліді, щоб віддати їх на проценти. Так було створено альянс грабіжника й лихварки, що дав їй додатковий зиск, а йому — додатковий стимул грабувати. Через якийсь час компаньйони одержали досить відчутні суми. Лихварка вже скуповувала земельні ділянки й придбала будиночок із садом. Про її стосунки з Сарчимеліа дізналися розшукний відділ і поліція з агентурних каналів, та дістати речові докази поліції ніяк не щастило. Трохи згодом вдалося застукати Євтерпію Тріандофіліді з підозріливим товаром — коли вона сідала на пароплав у Поті, в неї виявили п’ятдесят сувоїв мануфактури. Поліція встановила, що товар крадений і що продав його грекині добродій Сарчимеліа. Знайшли й потерпілого, та лихварці пощастило викрутитися: вона назвала чоловіка, котрий нібито продав їй мануфактуру. Чоловіка кинули до в’язниці, а Євтерпія відбулася штрафом, проте розшукний відділ з того часу не спускав її з очей.

Коли назбиралося достатньо матеріалу для арешту Ражі Сарчимеліа, його персоною зацікавилась жандармерія, зокрема підвідділ Мушні Зарандіа. Одержавши від розшукного відділу досить солідне досьє Ражі Сарчимеліа, Зарандіа заглиблено почав вивчати його, і ось тоді сама собою випливла постать Євтерпії Тріандофіліді. Якщо вірити розшукному відділові, Ража Сарчимеліа зустрічався зі своєю компаньйонкою рідко. Передавалося награбоване безсумнівно через посередника. Треба було його знайти, але Зарандіа з цим не квапився, він вичікував.

Якось уночі, місяць чи два по тому, на дорозі з Ахалеснакі до Зугдіді на багатого офіцера та його денщика напало двоє розбійників. Офіцер розпрощався з гаманцем, кіньми і прекрасною зброєю (шабля, кинджал, револьвер), інкрустованою благородним камінням. А денщик відбувся кількома штурханами за те, що вирушив у таку далеку подорож з трьома карбованцями в кишені. Зарандіа зразу ж прибув на місце злочину. Почерк пограбування без сумніву показував на Сарчимеліа. Ім’я грабіжника назвав і денщик — Ража Сарчимеліа! Тепер усе залежало від того, як пощастить, і від терпіння — привезе чи не привезе посередник до Тріандофіліді награбоване, а якщо привезе, то коли. За її домівкою почали стежити, дуже обережно й делікатно. Протягом десяти днів у лихварки побувало сім душ. Під пахвою в одного з відвідувачів стирчав згорток, у якому вгадувалася зброя пограбованого офіцера. Неважко було встановити, що із семи шестеро — звичайні клієнти лихварки, а сьомим був власник кав’ярні в Сухумі. Йому дали відійти кроків на сто і привели до слідчого в поліцію. Низькорослий, миршавенький чоловічок виявився міцним горішком і ніяк не міг визнати ні згортка, якого приніс мадам Тріандофіліді, ні навіть її самої. Різки і обіцянка відпустити зробили своє діло. По тому Зарандіа одержав від слідчого свідчення, згідно з яким Ража Сарчимеліа ховав награбоване в домовленому тайнику, а звідти власник кав’ярні переправляв його Євтерпії Тріандофіліді або в інші місця за проценти, що відраховувалися від награбованого. Виявили й інші адреси, знайшовся й чоловік, який повідомив, що в сховку з’явився награбований товар і його треба забрати.

У підвідділі Зарандіа від власника кав’ярні взяли підписку про нерозголошення, взяли завдаток, змусивши принести всі коштовності, які в нього були в домі, і, запевнивши, що простять злочин, якщо він і справді мовчатиме, відпустили на волю, наказавши, проте, не поривати стосунків з Ражею Сарчимеліа.

Тим часом Зарандіа разом зі своїми підлеглими розмовляв з панею Тріандофіліді в її власному домі. Один з підлеглих і був тим багатим офіцером, якого пограбував Сарчимеліа. Троє інших, нижчих чинами, робили обшук; офіцерську зброю знайшли одразу, бо заховати її хазяйка не встигла, але сховок вона так замаскувала, що знайти його ніяк не щастило. Проте Зарандіа це не турбувало. Він не мав сумніву, що змусить свою підслідну зробити все, що треба для здійснення плану.

Поєдинок слідчого вищого класу й досвідченої злочинниці тривав чотири доби. Видно, Гермес наділив Пандору лише малою часткою підступності, хитрощів, брехні й красномовства. Все пішло на мадам Тріандофіліді, але, на її біду, крім цих якостей, у неї за спиною нічого зараз не стояло. А Зарандіа, навпаки, крім витонченого професіоналізму й бездоганної чесності, мав у своєму розпорядженні солідний том донесень розшукного відділення й точно зроблені висновки з тих матеріалів, щирі зізнання чоловіка, який згодився за добрі гроші посидіти у в’язниці з приводу історії з мануфактурою, і вичерпні зізнання власника кав’ярні, підкріплені цілим списком клієнтів та співучасників лихварки; був і речовий доказ — зброя пограбованого офіцера та всяке інше. Отже, перед Євтерпією Тріандофіліді постала реальна загроза не лише втратити майно, нажите ціною постійного страху та риску, а й опинитися у в’язниці на досить тривалий строк. Люди з її моральними принципами в таких ситуаціях ідуть на будь-які компроміси, аби врятувати шкуру. Євтерпія Тріандофіліді, як виявилося, не була винятком, вона пішла на так зване щире зізнання й виявила в цій ролі стільки старанності, що навіть сам Зарандіа часом розгублювався, хто перед ним — звинувачена чи обвинувачка.

Ця операція дала казні прибутку двісті шістдесят тисяч карбованців: дев’яносто було конфісковано в Сарчимеліа, пайка Євтерпії Тріандофіліді становила сто сімдесят тисяч. Проте мадам Тріандофіліді залишилася володіти рухомим і нерухомим майном та векселями на десять тисяч карбованців, виданих на проценти. Вона дістала запевнення намісника, що її простять, та ще й маленьке місячне жалування таємного агента сухумської поліції. Зарандіа дістав те, чого хотів,— Євтерпія Тріандофіліді через власника кав’ярні надіслала Ражі Сарчимеліа добре складеного листа, в якому сказано було, що весь капітал їхнього альянсу захопили Буду і Лука Накашіа!

Це був другий кут трикутника.

Мої службові обов’язки давали мені можливість добре вивчити будні кавказького життя. До мене доходило все більш-менш значне, і надто курйозні пригоди також. Охочих посваритися й побитися вистачало скрізь. Та сім’я Тодуа з мегрельського гірського сільця перевершила всіх. У сім’ї було шість душ: батько — Дороте Тодуа, мати — Нуца, вроджена Накашіа, і четверо здоровил, один за одного сильніших. Традицію створив Дороте Тодуа. Він ще замолоду вславився відчайдушним забіякою і неабияким майстром кулачного бою. Бійки були головним захопленням у його житті, його духовним поживком, це була пристрасть, що доходила до фанатизму, і, поки сил стачало йому битися, він не заводив сім’ї і гадки не мав жити, як усі, а тинявся собі по світу, шукаючи пригод. Бив і бував битий. Поки літа не взяли свого. В сорок років у нього вперше з’явився гурт, у сорок п’ять — жінка з дому Накашіа, в п’ятдесят він почав навчати кулачному бою чотирьох своїх хлопчиків. Дітки вдалися в батька, та набагато перевершили його. Через це уславилася й жінка Нуца Накашіа-Тодуа, і не лише як дружина й мати відомих майстрів кулачного бою, а найбільше як зцілителька, що вміла робити мазі й натирання від ударів, синців, наривів. Була вона і костоправом, вправляла вивихи й переломи. Одне слово, сім’я Тодуа була грузинським варіантом англійських Hooligan’s, з тією лише відмінністю, що всі вони були працьовиті й серед тодішніх селян вважалися заможними.

Та одним відрізнявся батько від синів: Дороте Тодуа любив у бійці помірятися силою, цінував у ній гру, змагання, азарт, як на нинішні уявлення, він любив спорт. Його синів приваблювала в бійці можливість принизити противника, познущатись, поглумитися над слабшим. Досить було їм з’явитися десь на весіллі, на гульні, скрізь, де збиралися люди,— всі, хто знав братів, поспішали піти звідти з богом. Не підеш — станеш їхньою жертвою. Отому й ворогів у них було тьма. Образу стерпить не кожен,— усі брати по одному разу, а то й по двічі бували поранені, хто кинджалом, хто кулею. Батько часу не шкодував — навчав їх уму-розуму, але брати від свого не відступали. Старому набридло, він махнув рукою: пас свій гурт і додому заявлявся рідко.

Дату Туташхіа звели з Дороте Тодуа вівчарські стежки. Вони глибоко шанували один одного: Дата Туташхіа поважав у Дороте старшого за віком, за високим благородством і добротою. Тодуа цінував Дату як преславного й справедливого абрага. Кілька разів Дата Туташхіа гостював у сім’ї Тодуа. Молодші Тодуа, зухвальці вдачею, намагалися запанібрата бути з абрагом і одного разу десь на гірських пасовиськах, коли у курені в Дороте Тодуа була гульня, за дрібницю причепилися до Туташхіа. Забіяки низького штабу аж надто полюбляють зачіпати таких людей; з одного боку, вони розраховують на витримку й небажання встрявати в марну бійку, а коли терпець і ввірветься,— все одно бою до крайності такі люди намагаються не доводити. А з другого — побити одну знамениту людину вигідніше, ніж десяток нічим не примітних людців. Це психологічний капітал, що пускається в обіг наступних бійок. Чіпляючись до Туташхіа, брати сподівалися, вклавши капітал малий, придбати великий. З поваги до Дороте Тодуа Туташхіа терпів до краю. Та брати лізли в бійку і таки поколошматили серйозного чоловіка. Угамувати їх зброєю, і навіть більше, ніж угамувати, абраг міг дуже легко, але він вирішив перетерпіти і, змивши з обличчя кров, сказав, відходячи: «Я ще побачу біду, яку ви на себе накликали!» З тих пір Дата розірвав усі стосунки з сім’єю Тодуа. Не минуло й двох років, як усю сім’ю Тодуа, крім старого, що бродив десь із своїм гуртом, вирізано за одну ніч — чотирьох братів і матір! Видно, вбивці поспішали — один з поліцейських, що прибув на місце злочину, підняв загорнуті в квітчасту хустку прикраси й непомітно сховав їх у кишеню. То були Нуцині прикраси. Не вдаючись у подробиці, скажу, що ще через рік прикраси разом з хусткою перекочували до сейфу повітового поліцмейстера. Про це доповіли Зарандіа. Він наказав не повідомляти Дороте Тодуа про знахідку, поки не розкриють злочину.

Злочинців і слід пропав. А в народі поповзли найсуперечливіші чутки: з-поміж них одна про те, нібито кривавий цей злочин вчинив Дата Туташхіа, і на доказ наводилася фраза, яку побитий абраг кинув на прощання братам Тодуа. Злочину так і не розкрили. Я певен, що Туташхіа непричетний був до тієї справи, але для Мушні Зарандіа важливо було, щоб в очах народу, а найпаче в очах Буду і Луки Накашіа, людиною, яка вчинила цей тяжкий злочин, був Дата Туташхіа. Річ у тому, що Нуца Накашіа — мати вбитих братів — доводилася рідною тіткою Буду і Луці Накашіа, а зав’язати смертельну ворожнечу між братами Накашіа і Датою Туташхіа стало найближчою метою Зарандіа. Було пущено в дію службу чуток, і плітка незабаром докотилася до братів Накашіа. Братам вона була вже не новиною, та, через те що плітка приповзла до них з усіх усюд, вони вирішили з’ясувати, звідки вона витікає.

Це був третій кут трикутника.

А тепер про те, як Мушні Зарандіа звів накреслені ним кути в одну геометричну фігуру, що, до речі, потребувало теж нелегкої роботи. Необхідно було, щоб кожна версія, яка дійшла до розбійників, мала свої безсумнівні доводи. Всі вони прекрасно вміли розгадувати всілякі хитромудрі ребуси, шаради й рівняння з багатьма невідомими, і обдурити їх було аж ніяк не легко. Повірити вони могли лише тому, що, як то кажуть, можна руками помацати,— фактові, речовому доказові, на крайній випадок, слову надійної людини. Туташхіа треба було підсунути новий доказ, який підтверджував би, що Сарчимеліа й справді відбив у нього коханку, а якщо не відбив, то принаймні поширює чутки, що відбив, щоб порахуватися з ним. Сарчимеліа мав остаточно повірити в те, що Буду і Лука Накашіа пограбували Євтерпію Тріандофіліді, забравши всі його гроші й добро. А в братів Накашіа не повинно було залишатися сумніву, що кров їхньої тітки і чотирьох двоюрідних братів лежить на Даті Туташхіа.

І з цим завданням Зарандіа впорався віртуозно.

У плані Мушні було передбачено й таке міркування: Туташхіа міг нічого не зробити, але не зацікавити абрага ця чутка не могла. Тому було пущено ще одну чутку про те, в кого саме вивільнилася Бечуні Пертіа від наслідків любовного зв’язку з Сарчимеліа. До баби-повитухи, ім’я якої було використано в цій версії, днів через десять прийшла досить шанована дама, княжна Терезія Чичуа. Гомонячи з бабусею про те про се, княжна поцікавилася, між іншим, зв’язком Бечуні Пертіа з Ражею Сарчимеліа, і бабуся, вдаючи, що звіряє таємницю, «зізналася», що допомогла Бечуні Пертіа саме вона. Одним пострілом Зарандіа вбив двох зайців: він встановив, що так чи так, а Дата Туташхіа на приману клюнув, і виявив до того не відомий йому зв’язок абрага з княжною Терезією Чичуа. Не лишалося сумніву, що Дата Туташхіа щось заподіє Ражі Сарчимеліа.

Час і місце терористичного акту, який було довірено Буду Накашіа ще за чотири роки до описуваних подій, наше відомство встановило заздалегідь. Терорист попав у пастку, не зумів виконати завдання і, вбивши двох козаків, сховався в лісі. Менший брат, Лука Накашіа, в цій справі участі не брав, бо він зроду був недоумкуватий. Коли Буду Накашіа пішов у абраги і зажив на тій ниві славу, Лука зібрав манатки і, знайшовши брата, навідріз відмовився повертатися додому. Так і він став абрагом. Проти Луки Накашіа наші заклади не мали ніяких матеріалів. Було відомо лише, що він ходив собі досить вільно і, мабуть, виконував те, що доручав йому старший брат. Якось промайнула думка взяти Луку й пристрашити Буду: коли він не прийде з краденим, його меншого брата закують у кайдани й зашлють у Сибір. Та хтось згадав, що Лука несповна розуму, віддавати його до суду не можна. Буду знає це не гірше за нас, він і не подумав би здаватися. Пропозиція відпала. Лука був не такий уже ідіот, щоб навести на братів слід, але щоб приховати від поліції маршрути, якими він ходить, розуму в нього все-таки не стачало. Для Зарандіа і цього було цілком досить. На стежку, якою ходив Лука, підкинули гарний маузер. Чоловік, якому доручено було здійснити цю маленьку хитрість, запевняв, що Лука з півгодини обдивлявся зброю, не доторкаючись до неї. Видно, за ті півгодини його розум охопив ситуацію в усьому обсязі, який йому доступний, і не виявив небезпеки, бо, схопивши маузера, Лука хвацько заткнув його за пояс і пішов собі своєю дорогою, насвистуючи ту саму пісеньку, яку насвистував, поки не натрапив на свою знахідку. Буду Накашіа знахідкою меншого брата був дуже здивований, теж обміркував її з усіх боків і, не виявивши нічого підозрілого, приписав усе випадковості. Маузер, одібраний у багатого офіцера, потім забраний у Євтерпії Тріандофіліді, став власністю Луки Накашіа. Тепер треба було, щоб Сарчимеліа своїми очима побачив це...

Я вже казав, що Дата і Еле Туташхіа росли і виховувалися в сім’ї Мушні Зарандіа. Додам, що в цій сім’ї панувала дуже ніжна взаємна любов і кожен був оточений турботою всіх інших. Я достеменно знав, як близько до серця брав Мушні Зарандіа долю Дати і Еле, і страждання його було щире й глибоке. Він не тільки допомагав Еле Туташхіа грошима нарівні з допомогою своїм батькам і старшому братові, а турбувався і про дім та господарство цієї самотньої незаміжньої жінки. І Мушні, і його старший брат, і старі батьки були Еле і Даті близькі, як можуть бути близькі лише рідні брати й свої батьки. А для старих Зарандіа доля їхніх осиротілих вихованців була причиною повсякчасного горя й сліз. Я напевно знаю, що, хоч життя розвело Мушні Зарандіа і Дату Туташхіа на різні боки, вкрай протилежні, їхньої взаємоповаги й братньої кровної любові ніщо не применшило. Така істина, хоч як парадоксально вона звучить, і якщо я не маю слушності, нехай бог розсудить і трагічну долю цих двох людей, і моє ставлення до них.

На той час, коли Мушні Зарандіа почав вибудовувати свій трикутник, Еле гостювала у нього в Тифлісі. Старий сільський будинок Туташхіа давно вже потребував грунтовного ремонту, і Мушні дав Еле грошей, щоб перекрила дах, а про все інше, сказав він, подумаємо пізніше. Він назвав чоловіка, який знайде їй гарних майстрів, і, посадивши сестру в поїзд, відправив додому. Коли Еле прийшла до чоловіка, якого рекомендував двоюрідний брат, він сказав, що майстри зараз працюють в іншого господаря, а як закінчать роботу, він пришле їх до неї. Звісна річ, той чоловік був нашим агентом і притримував майстрів до нового розпорядження Зарандіа. Еле Туташхіа довелося чекати не дуже й довго. Одного чудового ранку майстри прийшли, і робота закипіла. Один з них, улучивши момент, сховав на горищі в призначеному місці прикраси Нуци Тодуа, загорнуті в її ж хустку. Полагодивши дах, майстри пішли. А днів через два-три по тому Еле Туташхіа довелося знову їхати в Тифліс, куди її спішно викликали, бо захворіла дружина Мушні Зарандіа. Вона поїхала, замкнувши будинок, де на горищі лежав речовий доказ того, що саме її брат вирізав сім’ю Тодуа. Тепер треба було, щоб брати Накашіа пробралися в будинок Дати Туташхіа і знайшли там хустку з прикрасами...