Розділ «Дата Туташхіа роман»

Дама дзвінко засміялася:

— Леване, брате, ти все переплутав, так як наш дід Чичико, а ти ж іще не такий і старий. До чого тут Дата Туташхіа?

— Але ж було цього коня забрано?!

— Та було, але Туташхіа тут ні до чого,— втрутився брат пані.— Коня вкрав Ража Сарчимеліа, продав його, а вже потім поліція знайшла його і повернула Давидові.

— Еге-еге, так воно й було! — згадав чоловіків кузен.— Кажуть, Ража Сарчимеліа спинив фаетона повітового начальника, обібрав його сім’ю, навіть з дівчат сорочки поздирав...

— Звідки ти де взяв? — спитала пані.

— Тобто як звідки? — спалахнув кузен.— Та при тобі ж про це розповідав поліцмейстер Никандро Кіліа!

Пані й геть розвеселилася.

— Тепер я зрозуміла, чому в тебе в голові все переплуталося...— сказала вона, пересміявшись.

— Тобто як? — образився кузен.

— А отак, Никандро Кіліа розказав, що Ража Сарчимеліа вхитрився передати начальникові повіту, що я ось не побоявся вашого Туташхіа і он як з ним розправився. Якщо ти від мене не одчепишся, те саме буде з твоєю жінкою й дочками. А тепер дивися, що в тебе вийшло. З усієї цієї історії тобі в пам’ять запав Туташхіа. Що коня відібрала поліція, ти знав раніше. Усе це в голові твоїй перемішалося, і вийшло те, що ти тут наплів.

Пані знову дзвінко засміялася. Кузен зніяковів і, щоб вийти з незручного становища, сказав:

— Нехай так, але що ж Сарчимеліа зробив Туташхіа, що могло налякати начальника повіту?

— Коханку він у нього відбив — ось що... Є така краля Бечуні Пертіа. Її і відняв! — мовила пані.

— Щоб отой шмаркач Сарчимеліа пішов на таке?..— засумнівався брат тієї пані.— Знайшла чому вірити... Брехня все це!

Дама вирішила промовчати.

— А що тут такого,— заступився за неї чоловіків кузен.— Карабіном і маузером Сарчимеліа володіє не гірше за Туташхіа...

— Помовч, ради бога! Коханок не карабінами та маузерами відбирають.

Усе це говорилося з розрахунку на те, що й коваль почує. Так воно й вийшло — почув. До того часу коня вже було підковано, мандрівники посідали в сідла і поїхали далі, а Малакія Нінуа, не гаючи часу, подбав про те, щоб усе це швидше дійшло до Туташхіа.

На перший погляд версія могла видатися наївною і розрахованою на дурнів, тим паче що й мета її була вся на видноті — приневолити Туташхіа до різкої відсічі. Туташхіа був надто проникливий, щоб клюнути на таку приману. А проте задум виявився точним: Зарандіа керувався класичним принципом: «Якщо хочеш, щоб тобі повірили,— брехня має приголомшити». До того ж він знав, що в Сарчимеліа за пазухою завжди захований камінь на Туташхіа. Був випадок, коли Сарчимеліа з дружками, влаштувавши біля дороги засідку, затягли в ліс — по одному, по двоє, по троє — з півсотні людей, що їхали з базару, і обібрали їх до самої нитки. На це нагодився Туташхіа і звелів повернути награбоване. У бійці одного з грабіжників було відправлено на той світ, а Сарчимеліа і двоє його приятелів тільки живі та теплі втекли. Згодом Сарчимеліа сам казав, що Туташхіа «дав їм час» утекти. Добро повернули власникам, і слава про цю пригоду Туташхіа розлетілася повсюди. З тих пір Сарчимеліа тільки й чекав нагоди помститися Туташхіа — хоч прямо, хоч тишком-нишком. Але хіба він не знав, що зводити рахунки з Датою Туташхіа небезпечно й що кінець може бути сумний? Та й час брав своє — Сарчимеліа давно міг махнути рукою і на вбитого приятеля, і на відібрану здобич. План Зарандіа передбачав ще один факт: Сарчимеліа й справді був неймовірний бабій. Тому Даті Туташхіа не важко було повірити, що Сарчимеліа заради помсти відбив у нього коханку. І навіть коли б абраг не повірив у роман з його коханкою,— Зарандіа передбачив і цей варіант,— усе одно він не простив би ганьби, що звалилася на нього через пусту балаканину Сарчимеліа.