Розділ «Дата Туташхіа роман»

— Треба хазяїнові повернути.

— А хазяїн хто, Квішиладзе чи батоні Мурман? — пошепки спитав Чоніа.

— Квішиладзе. Він повинен передати Мурманові.

— Утретє битимуть. Уб’ють мене.

Замтарадзе трохи подумав і, вагаючись, сказав:

— Не треба доводити до того, щоб тебе били. Ці гроші лікареві, але віддати їх має Квішиладзе.

— І вам не треба було доводити діло до того, щоб вас били... отам-о! — крізь зуби одказав Чоніа.

У Замтарадзе очі на лоба полізли.

— Де це, мій любий?

— А там, на Саірме.

Я нічого не розумів. Ясно було тільки, що Чоніа десь бачив, як били Замтарадзе. Інакше Замтарадзе мав би заперечувати, протестувати, а він мовчав, вдивляючись в обличчя Чоніа, і напружено думав про щось.

Чоніа ожив, розгубленість Замтарадзе була йому на руку, і, не гаючись, випалив:

— Коли Цуца мені гроші давала, вона сказала, віддай лікареві сам.

— Тоді однеси й віддай,— махнув рукою Замтарадзе.

Чоніа постукав у двері навпроти, до Мурмана, і ввійшов.

— Не кажіть Отії про нашу розмову з Чоніа,— попросив Замтарадзе.

Коли я після сніданку повернувся в палату, в Кучулоріа вже готове було вранішнє гомі. На стільці стояло чотири миски. Табуретку, на якій парував казан з гомі, він підсунув ближче до Квішиладзе, приніс сиру і, як це й повелося останніми днями, Квішиладзе почав ділити їжу, але в миску Чоніа нічого не вкинув. Він простяг руку під ліжко, витяг окіст і, понарізувавши тоненькі шматочки, порозкладав їх по мисках.

— Ткемалі засмачимо, отам стоїть,— сказав він.— Берегти треба, хто знає, як воно буде.

Кучулоріа свою миску поставив ближче до Вараміа. Він був явно не в дусі — очевидно, сподівався, що сніданок буде ситніший.

— Їсти разом будемо,— сказав він Вараміа,— Ложку з твоєї миски тобі, ложку з моєї — мені в рот, а то поки я тебе погодую, моє гомі вичахне, вже не той смак буде.