Розділ «Дата Туташхіа роман»

— А що?!

— Як це що?..— Кучулоріа кинув погляд у бік нашої кімнати, підбіг до Квішиладзе й нахилився до його вуха.

— Що?.. Як?..— закричав Квішиладзе.— Неси сюди!

Кучулоріа підкрутив гнота, підніс катху з пеламуші Квішиладзе й дав йому подивитися.

— А-у-у-у! — зарепетував Квішиладзе.— А-у-у-у!

Повернувся Вараміа.

— А-у-у-у! Катха моєї Цуци!

— Чоніа з’їдять, це вже напевно! — мовив Замтарадзе.

— Думаєш, подужають? Надто вже він нахабний, мерзотник,— висловив сумнів Туташхіа.

— Таких, нехай він буде й цар, з’їдять разом з військом,— запевнив Замтарадзе.

— Катха моєї Цуци! А-у-у-у! — нічого іншого не міг вимовити вражений відкриттям Квішиладзе.

— Отямся! Чому це твоєї Цуци катха? По всій Гурії та Аджарії повно таких катх, та й в Імеретії їх не менше,— сказав Вараміа.

— Та замовкни ж! — осмикнув його Кучулоріа.— Цуцину катху не те що Квішиладзе,— я сам з-поміж ста таких катх, заплющивши очі, впізнаю. У Цуци на катсі з обох боків завжди хрести повикарбовувані. Послухай, Квішиладзе! Ти лежи собі та помовчуй, а катху в руках тримай. Він як увійде, ми подивимося, що він, падлюка, скаже!

Палата стихла, чекаючи, але Чоніа не з’являвся.

— Подумати тільки! Як він чужий хліб жер, га! Еге-е-е! — Голос Кучулоріа громом розітнув напружену, готову вибухнути тишу.

І знову зімкнулася тиша. Квішиладзе вп’явся очима в Кучулоріа і ладен був простогнати своє «а-у-у-у», та Кучулоріа посварився пальцем, і в Цуциного коханця зойк застиг на вустах.

Увійшов Чоніа.

— Хто засвітив лампу? — Він вимовив це так, ніби на того, хто це зробив, чекала неминуча смерть.

Квішиладзе клацнув накривкою катхи. Чоніа обернувся. Острах тривав не більше секунди. Він стрибнув, як кіт, і вчепився в катху. Квішиладзе однією рукою схопив Чоніа за барки, а другою підняв поліно й торохнув ним його по голові. Чоніа впав на підлогу... Кучулоріа вмить опинився поруч і, поки я додумався вийти й розборонити їх, так спритно й метко дубасив Чоніа, котрий застряв між ліжками, ніби ніколи й не чув про біль у хребті. На крики й метушню в палату вбігли мій дядько Мурман і Хосро. Усі мешканці лазарету Мурмана Торіа збіглися на місце пригоди.

— Що тут коїться? — закричав Хосро.