Розділ «Дата Туташхіа роман»

— Підеш ти чи ні, кінець кінцем? — підгонили його з іншого кутка.

Керкадзе залишив трибуну.

— Таких хлібом не годуй, тільки дай язиком потеліпати,— шепнув я Даті.

— А як ти думав?— відповів Дата.— Скільки ж часу йому рота не давали розтулити, ось він і балакає від щирого серця, радий, бідолаха, до смерті. А чим йому тепер тішитися? Це тільки називається звільненням, а насправді ж він у неминуче рабство виходить. Сам розуміє — отож і не квапиться.

На дверях з’явився Бікентій Іалканідзе.

— Лист у мене... записка... Хомі,— сказав він, якось дивно всміхнувшись.— Адресований на його партійну кличку. Тут не можу передати. Зайдімо в корпус... отак... між іншим, ніби гуляємо... У Класіона, знаєте жар. Щелкунов його оглянув, сказав, що, можливо, навіть запалення легенів...

Запалення легенів для нього... в такий час!..

Бікентій тицьнув записку Даті Туташхіа й зник. Ми піднялися в комітет, Хома розпечатав записку. Довго читав її і перечитував, а потім передав нам і почав ходити сюди й туди.

Записка була від Тифліського нелегального комітету:

«За такої ситуації будь-яка серйозна допомога й демонстрація солідарності виключені через розгул реакції. Питання продовження чи припинення вашої акції розв’язуйте на місці. Завдання — зберегти учасників, які пройшли бої».

Усі члени комітету, які були тут, ознайомилися з запискою. Нас охопила розгубленість і безнадія. Уперше за ці дні Дата Туташхіа витяг свої бурштинові чотки — ознака того, що він схвильований.

— Скільки чоловік прочитали записку? — спитав Хома Комодов.

Я порахував:

— Семеро!

— Знищіть її.

Амбо Хлгатян підніс до записки вогонь.

На вечірньому засіданні комітету, яке тривало без кінця-краю, переривалося й знову відновлювалось, ніяк не могли знайти відповіді на запитання: що робити далі? Із записки Тифліського нелегального комітету було зрозуміло, що ми мали вирішувати це самі. Акція, яку ми організували, досягла своєї мети: формальним приводом до бунту була обурлива діяльність пана Коца, і вона більше не могла повторитися; ми створили прецедент для інших в’язниць — приклад величезного значення; під час бунту чотири тисячі п’ятсот чоловік тією чи іншою мірою були прилучені до досвіду боротьби, і в цьому полягало виховне значення нашої акції; в ті дні все місто, а за ним і весь Кавказ говорили про наше повстання; про нього було повідомлено й урядові в Петербург, щоправда, із запізненням, але інформація проникла і в Державну думу — в цьому полягала політична функція нашого починання. Нарешті,— і то був надзвичайно важливий наслідок,— нам, професіональним революціонерам, бракувало досвіду організації масових виступів, а тепер ми його мали.

— А далі що робити?

— Пояснимо народові, що мети досягнуто...— продовжив хтось, але його перебили:

— Що пояснювати? Хотіли, мовляв, спробувати, що з усього цього вийде?