Розділ «Дата Туташхіа роман»

Існує поняття — цільна натура. Особисто я саме такою натурою вважав Класіона Квімсадзе — вічна йому пам’ять. Цільною тому, що він однаково чітко виявляв усі людські якості, зокрема й негативні, але вчинки його завжди були сповнені великодушності й високої моральності. Саме так я розумію цільність натури. Навряд чи хтось інший, крім Класіона, міг додуматися до асенізаційних фонтанів, безпосереднім наслідком чого було не тільки те, що вигрібні ями винесли за межі в’язниць у всій імперії, а й те, що за кожним учасником атаки закріпилося прізвисько г....їда. У кількох випадках доходило навіть до дуелі. У зв’язку з поширенням згаданого прізвиська було видано наказ військового міністра. Наказ, природно, дав відчутно протилежний наслідок.

Хочу розповісти вам про створення парламенту, але в моїй пам’яті парламент і Класіон Квімсадзе чомусь зафіксувалися разом, і це всупереч тому, що Класіон був запеклий противник того, щоб передавати владу парламентові, й на його засідання не ступав і йогою, не рахуючи одного-єдиного разу.

Правда, все йшло добре, ми зуміли відбити кілька атак, разом, і це всупереч тому, що Класіон був запеклий противник Опозиція, як відомо, обов’язковий атрибут усіх повстань і революцій, супутник всіляких соціальних реформ і зрушень. Вона може набирати різних форм. Чалаб, скажімо, подав комітетові кілька записок, в яких шушваль постачала обложників відомостями про становище і навіть давала поради, як придушити бунт. Разом з тим було багато випадків вияву відвертого невдоволення, а часом і закликів проти повстання. Ось один з них. У гурті арештантів стояв в’язничний кравець і говорив:

— Не минало місяця, щоб я не призбирав тридцяти-сорока карбованців. Як було? Дуже навіть добре було. А тепер що, краще буде? Побачиш, що вони з нами зроблять!

— Не бійся, поки царська влада буде, і в’язниця буде. Сиди собі й ший,— заспокоїв хтось.

У другому гурті обговорювали, як улаштувати масову втечу.

— Мені на цю їхню заваруху начхати. Мені на волю треба. Десять років від дзвінка до дзвінка протрубити!

— А ти зачекай, подивись, куди народ поверне. Народ — він хитрий, він своє діло знає. Тримайся до нього якнайближче і на очі не показуйся. Вийде щось путяще — і тобі перепаде. Не вийде — з чим був, при тому й залишився!

— А мені ні те, ні друге не потрібне. Мені рік лишилося сидіти. Рік я хоч на кілку просиджу... а революцію нехай вони самі роблять!— чути було в третьому гурті.

Коли я ще раз доповів комітетові про такі настрої, Класіон Квімсадзе так і спалахнув, слова нікому не дав сказати:

— Говорив я вам, шушваль усю треба було ще в перший день гнати з в’язниці. В астраханській в’язниці, чули, який був випадок? П’ятеро ув’язнених — двоє двірників, асенізатор і ще двоє якихось негідників — дістали десь горілки, нажлуктилися й заспівали «Боже, царя храпи». Усіх п’ятьох — у карцер. На другий день, надвечір, начальник в’язниці наказав привести тих співців і сказав: губернатор звелів усіх п’ятьох завтра ж уранці повісити, о сьомій ранку всі п’ятеро будьте тут, біля входу. І знаєте, що з того вийшло? В одного вночі стався серцевий приступ, і він помер. А інші четверо рівно о сьомій ранку прийшли до призначеного місця з міцними й добре зробленими петлями на своїх шворках, а в двох знайшли ще в кишенях покаянні листи до астраханського єпископа. Я це на свої очі бачив. Не буде від них спокою, люди добрі. Гнати, поки не пізно, ось що!

Не знаю, як з петлями та покаянними листами,— хто повірив, а хто й ні,— але що від цього прошарку нічого, крім шкоди, не можна чекати, це було зрозуміло всім.

Так чи інакше, а комітет на одному з засідань, після жвавого обговорення й суперечок більшістю голосів прийняв ухвалу про свободу совісті, право кожного мати свій погляд на те, що відбувається, і своє ставлення до бунту. Було відзначено також, що той чи інший погляд, раз він існує, неодмінно є виявом мислення того чи іншого прошарку, і бунт має розвиватися, враховуючи вимоги всіх прошарків, але за програмою, прийнятою більшістю. Виявити ставлення до повстання всіх прошарків було неможливо без виборного дорадчого органу, в якому мали бути представлені всі нації, всі класи й соціальні групи. Орган покликаний був узагальнювати їхні погляди й виробляти спільну позицію.

— Треба товариші, дати їм парламент,— порадив Класіон Квімсадзе.— Сила й більшість залишаться за нами, а там нехай собі теревенять, нам що?! Зате знатимемо, кому що треба, і нехай попробують тоді шкодити знишка, в нас за спиною.

Андро Чанейшвілі доручили створити двопалатний парламент, і вже вранці наступного дня кожен, хто бажав, міг послухати дебати, що розгорнулися в камері карантину.

Класіон після першої атаки дуже простудився. Це було вельми небезпечно, бо в ньому ж зачаївся давній туберкульоз. Він не послухав наших порад лягти в постіль, не підкорився й наказові комітету. На єдиний компроміс пішов Класіон — гармату він доручив своєму помічникові, а сам узявся за інше діло.

Пам’ятаю, це було перед другою атакою, ми стояли разом, і Класіон повчав Поктію:

— Ти знаєш, що таке повстання й революція, чи не знаєш?.. Я тобі поясню: це коли плюнеш на старі закони, пошлеш їх під три чорти і запровадиш свої, нові. А тепер — чому отой люд радіє, як ти думаєш? Він зараз жодним законам не зобов’язаний підкорятися. Люди, які в тебе перед очима,— це розгнуздана юрма, що відкинула закони, але революція ніколи не переможе, якщо не підкорити людей законам, необхідним революції. Дуже важка це річ — підкорити їх революційній законності. Розумієш?

Ось у цей момент і відчинилися головні ворота, ввійшов загін під командуванням полковника Кубасарідзе і на офіцерів полилися нечистоти з Класіонової гармати.

— О, доручи ідіотові! — загорлав Класіон.— Гей, Чоніа! Помахай, помахай шлангом. Чого ж ти, йолопе, в одне місце б’єш?