Розділ «Дата Туташхіа роман»

— Авжеж, утворять Державну думу, нам волю дадуть, а як же ще може бути, не збагну, їй-богу...

— Чекай, зараз на тарелі подадуть тобі твою волю!

— Волю здобувають у боротьбі! Нехай ніхто не сподівається, що йому волю даром дадуть! — крикнув я І подивився на Дату.— Хіба не так?

Він знизав плечима, трохи подумав і мовив:

— Волю, брате, кожен сам собі повинен здобути.

— Як же це так? — устряв наш сусіда.

— Не зачіпай Інших, нехай шкоди від тебе нікому не буде, живи собі, як тобі бог на душу покладе,— відповів Дата Туташхіа.

— Якби всі так робили!.. Тільки де ж це народові стільки розуму набратися?! — мовив другий сусіда.

— Коли б такий уряд був, щоб сам того хотів і людей до того заохочував. Тоді б і в людей розум знайшовся! — озвалися звідкись з бічних полиць.

— Соціальне середовище має бути інше,— сказав я Туташхіа.

— Це правильно — інше має бути,— згодився він, не вагаючись.

— В уряді, батоно, позасідали поміщики й буржуазія. Їм до бідняка діла нема,— почулося з-за перегородки.

— Цікаво, кого ж ти хотів би в уряд? — з кахетинською вимовою спитав один з верхньої полиці, прямо над головою в Дати Туташхіа, котрий поки що не мовив жодного слова.

— Уряд має бути робітничо-селянський, з бідняків!

— Стане твій бідняк про інших бідняків дбати, жди...

— Дбатиме, а чому ж ні?

— Ти на багатого подивися, він має всього по горло, міг би й про тебе подумати, та не видно, щоб квапився. А в бідняка в самого немає нічого, в нього тільки й клопоту, що про тебе. Твій біднячок, що в уряд потрапить, схопить, що ближче та вигідніше, й додому потягне. До себе додому, не до тебе! Ти й оком не змигнеш, а він уже в чинах та при грошах. І накладе він на тебе — сам знаєш чого.— Кахетинець повернувся спиною, і більше, його не чути було.

— Товариші, хоч би там що, а краще страшний кінець, аніж нескінченний жах. Геть самодержавство!

— Та воно-то так, але ж...

— Правильно він каже, правильно!