Розділ «Дата Туташхіа роман»

— А за пазухою в тебе що — як це можна зрозуміти? — спитав Мушні, помовчавши.

— Так і розумій, що я звик до зброї, без неї мені якось неспокійно.

Вечеряли мовчки, кожне дивилося в свою миску. Тільки я крадькома позирав то на братів, то на матір з батьком, то на сестру.

— Яка ж то зброя? — спитав Мушні, не підводячи очей.

— Наган.

На той час жалі та літа геть зламали нашу матір, Тамар. Вона аж згорбилася. А зараз випросталась, як струна, й сиділа прямо й напружено. Дивно було бачити це. Вона переводила погляд з одного сина на другого, і погляд той був суворий і непримиренний. Мене виховала вона, і я знав цей її стан: він був у неї тоді, коли мати відчувала себе ображеною або серце її віщувало лихо, що загрожувало її дітям. У ті хвилини вона була як тур над урвищем. Напружився й Мушні. Поклавши ножа й виделку, він довго вдивлявся в обличчя Даті й зрештою сказав:

— Витягни його. Хочу подивитися.

Дата не зрозумів брата.

Мушні поглядом показав на груди Даті.

Дата одну мить зачекав, а тоді витяг з-за пазухи нагана і, поклавши його на долоню, подав Мушні. Мушні роздивлявся зброю, не доторкаючись до неї, а потім узяв і, відкривши барабан, повернув до нас.

У циліндрі був один патрон!

— Нерви в тебе, як я бачу, подалися! — мовив Мушні і, закривши нагана, повернув його Даті.— Старіти почав, Чи не ранувато?

— Що тут діється? — суворо спитав Магалі.

— Нехай сам скаже,— озвався Мушні.

Я нічого не міг второпати, але мені перехопило дихання, обсипало жаром, а в голові щось дзвеніло.

— Невже страх смерті так гнітить твою душу, що ти ладен на самогубство? — спитала мати.

Дата засміявся й похитав головою,— тут інше.

У Мушні смикнулися щоки і, як мені здалося, зсудомило підборіддя.

— Чого...— Голос у нього зірвався, і він мусив почати знову: — Чого ти чекав?

— Ти ж сам сказав: випадок! — спокійно відповів Дата.