Розділ «Дата Туташхіа роман»

— Нехай роздягнеться догола й надіне оцю білизну й ці чоботи. Коли буде переодягатися, вийдіть з камери — може, він захоче щось сховати у щілину в підлозі, у тріщину на стіні — не будемо позбавляти його цієї можливості. Дайте йому на все десять хвилин, а потім одведіть в іншу камеру, а його одяг принесіть мені.

Вахмістр і унтер-офіцер пішли виконувати наказ. Зарандіа розгорнув газету і став читати. Він дійшов уже до пригод та оголошень, коли принесли одяг Кара-Ісмаїла.

Обмацали всі шви й строчки. Нічого не знайшли.

— Заберіть з собою його речі й відведіть мене в його камеру.

Камеру, з якої щойно вивели Кара-Ісмаїла, облазили, обдивилися, обнюхали до кожної щілинки. І там нічого не знайшли. Виходило, що шукати треба було на самому Кара-Ісмаїлові.

— Усе правильно,— мовив Зарандіа, коли оглянули камеру.— Тут нічого й не могло бути... Киньте на нари весь його одяг. А тепер приведіть сюди, в цю камеру, Кара-Ісмаїла, але зовсім голого. Унтер-офіцер залишиться тут, і перш ніж арештований почне одягатися, нехай обшукає його голого. Ви знаєте, як обшукують голого арештанта?

— Так точно, ваше високоблагородіє, чому ж не знати?

Кара-Ісмаїлові було звелено роздягнутися, і голого погнали його в попередню камеру. Було йому шістдесят п’ять, і він тюпав по-старечому. Однією рукою він погладжував голову, знівечену-посічену під час ритуалу «шахсей-вахсей», у другій тримав мідний глечик для обмивання.

Мушні Зарандіа швиденько шепнув вахмістрові на вухо:

— Нехай одягнеться при вас. І не зводьте з нього очей, поки я не прийду.

Та під час огляду білизни й чобіт Кара-Ісмаїла, залишених у камері, теж нічого не виявлено. Зарандіа пішов у камеру, куди одвели Кара-Ісмаїла, він — уже одягнений — сидів там на нарах.

— Ведіть його на допит! — звелів Зарандіа.

Кара-Ісмаїл устав з нар і пішов до виходу.

— А глечика з собою не візьмете? — спитав Зарандіа.

— Нехай залишиться, він мені там ні до чого,— відповів Кара-Ісмаїл, обернувшись.

— Хто знає, може, й згодиться — візьміть!

На мить Кара-Ісмаїл ніби осікся, та, ледь здвигнувши плечем — нехай буде по-вашому,— повернувся до нар і взяв глечика.

Мушні Зарандіа ступав слідом за ним, не зводячи очей з глечика... Він уже не мав сумніву, що розписка адресата десь зверху або всередині глечика.

Увійшли в кабінет Леньова. Зарандіа запросив Кара-Ісмаїла сісти, взяв у нього глечик, вилив воду, обдивився глечик з усіх боків, зазирнув усередину і віддав Кара-Ісмаїлові:

— Відкрийте!