Розділ «Дата Туташхіа роман»

— Така правда йому ні до чого! Дізнається, що незаконнонароджений,— озлобиться.

— Незаконнонароджений?.. У Гудуни іншого батька немає. Ти його батько!

— Закон є закон, Бечуніа. Підросте, взнає, що народився від невінчаних... і затаїть злобу, хитрий стане, підступний.

— Чогось ти мудруєш...

— Ти подумай, Бечуні! Полюбить він мене, а мене вб’ють або в Сибір заженуть — що з ним буде? Замучиться, злість у душі зачаїть, а зла людина — нещасна. Вона гірша від мерця; мерцю байдуже до живих.

— Дитині потрібен батько. Треба ж йому любити когось?

— Треба. Ти й навчи його. Нехай гори любить, землю свою, людей, матір любить, батькову могилу... Щоб добро любив! Я багато про це думав, Бечуні. Чиє ім’я носить, чиїм сином люди його вважають, нехай у тому й бачить батька. Так буде краще.

Якийсь час було тихо.

— Не плач, дурненька моя...— І знову чути шепіт.— Не карайся... І не кажи нікому, а то начальство дізнається... Не скажеш, Бечуніа? Не скажеш? Обіцяй...

Бечуні схлипнула й прошепотіла:

— Як звелиш, так і зроблю. Нехай усе лишається, як було досі.

— Заприсягнися, Бечуніа!

— Життям мого Гудуни заприсягаюся, життям мого Дати заприсягаюся!..

І знову поцілунки й любощі... Більше витримати я не могла й кинулася до себе в кімнату.

А коли отямилася, мене почало мучити питання: що привело мене до вікна — цікавість чи ще щось?

Наступного вечора прийшла моя хазяйка. Посиділа, помовчала, а потім спитала, чи було чути, як минулої ночі приходив Дата.

— Було,— всміхаючись, відповіла я.

— Чому ж не зайшла?

— Незручно, Бечуні! — Я вже мало не призналася їй у всьому, та стрималась і додала: — Не зважилася.

Я відчула, що коли між нами й була щирість, то тепер вона геть зникла. А що було робити? Якби я відповіла інакше, вийшло б ще гірше.